Умови цивільно-правової відповідальності

Юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон або договір, а фактичною — вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які утворюють склад цивільного правопорушення.

Окремі частини цивільно-правового порушення називають умовами цивільно-правової відповідальності. За різних умов настають різні форми цивільно-правової відповідальності. Як зазначалось, загальною формою такої відповідальності є відш­кодування збитків. Сукупність умов, за яких може наставати відповідальність у вигляді відшкодування збитків, називають загальним складом цивільно-правової відповідальності.

Отже, сукупність умов, які необхідні для виникнення при настанні цивільно-правової відповідальності, називають складом цивільного правопорушення.

До та­ких умов належать: а) наявність шкоди; б) протиправність по­ведінки боржника; в) причинний зв’язок між протиправною по­ведінкою і шкодою; г) вина боржника.

1) Протиправною є поведінка, яка порушує норму або умови укладеного між контрагентами договору. З порушенням норми цивільного права завжди порушуються суб´єктивні права потерпілої особи. Як уже зазначалося, правомірними діями особа здійснює своє право, протиправними – по­рушує право інших осіб.

Протиправними можуть бути не лише дії, а й бездіяльність.Бездіяльністьбуде протиправною лише за умови, коли на особу покладено обов´язок діяти за певних обставин. 

Слід відзначити, що шкода може бути заподіяна і правомірними діями. Наприклад,правомірними вважаються дії щодо здійснення прав та виконання обов’язків (працівники санепідемстанції знищують хворих тварин), при згоді потерпілого на заподіяння шкоди (потерпілий попросив знести будівлю); при протиправній поведінці самого потерпілого (шкода заподіяна у стані необхідної оборони).

Протиправність є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності, тому її називають юридичною підставою відповідальності.

Як вже зазначалось раніше, відповідно до ЦК порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Одним із порушень зобов’язання є прострочення боржника або кредитора. ЦК встановлює дещо відмінні правові наслідки у разі прострочення боржника і кредитора.

Прострочення боржника.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, уразі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов’язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

Боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора. 

2) Під шкодою у цивільному праві розуміють загибель, втрату або зменшення певного майнового чи немайнового блага.

Майнова шкода може настати як у вигляді:

а) реальних збитків;

б) упущеної вигоди

3) Причинний зв’язок – це об’єктивно існуючий зв’язок між протиправною поведінкою боржника і невигідними наслідками, які настали. Так, замовлені на Новий рік ялинки були відвантажені з порушенням строків – у березні поточного року. Тут причинний зв’язок між діями постачальника і збитками замовника очевидний.

4) Вина боржника. Вина – це психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідку. Залежно від того, чи бажав правопорушник настання протиправних наслідків, вирішується питання щодо поділу вини на дві форми: умисну чи необережну.

Необережну вину у цивільному праві традиційно поділяють на легку (просту) необережність та грубу необережність. Під простою (легкою) необережністю розуміють таке ставлення особи до своєї поведінки, коли вона не передбачала і не бажала таких наслідків, які фактично настали, хоча, виходячи із конкретних обставин, об’єктивно могла і зобов’язана була їх передбачити.

Груба необережність має місце, коли особа не бажала настання несприятливих наслідків, але передбачала і ставилася до цього байдуже або намагалася їх самовпевнено уникнути.

Незважаючи на поділ вини у цивільному праві на умисну, просту (легку) необережність (необачність) та грубу необережність, ця класифікація не впливає на вирішення питання щодо стягнення збитків, оскільки вони повинні відшкодовуватися у повному обсязі за наявності будь-якої форми вини.

На відміну від кримінального права, де діє презумпція невинності, а у цивільному – діє презумпція винності боржника, тобто зобов’язана особа вважається винною, поки не доведе відсутність своєї вини.

Так, згідно з ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.  Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов’язання, є нікчемним.

Якщо для покладення на правопорушника цивільної відповідальності у сфері відшкодування збитків необхідний повний склад цивільного правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв’язок, вина), то для стягнення неустойки або втрати завдатку кредиторові досить довести, що поведінка боржника є протиправною, а вина є або припускається, коли він не довів відсутності своєї вини в порушенні зобов’язання. Тут має місце неповний склад правопорушення.

Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів (протиправність, шкода, причинний зв’язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи договорі, — неповний, усічений склад — протиправність і вина (при стягненні неустойки, втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає.

Наприклад, на відміну від кримінально-правової, цивільно-правова відповідальність може настати і без вини, якщо це прямо передбачено законом чи договором (наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК). У такому випадку має місце усічений склад цивільного правопорушення.

5/5 - (4 votes)