Загальна характеристика особистих прав i свобод людини за Конституцією України

Права і свободи людини висловлюють і визначають його положення в будь-якому державно-організаційному суспільстві. Особисті права людини і громадянина в демократичних державах є всеосяжною цінністю, їх базовою основою. Тому норми розділу 2 Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина», як найважливішої частини Конституції України, мають особливий статус в українській правовій системі і вирішальне значення для з’ясування фактичного стану людини і громадянина в державі і суспільстві. Конституція України підтвердила, що в нашій державі права і свободи людини і громадянина визнаються та гарантуються відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21 Конституції України). Це положення визначає їх пріоритет по відношенню до державної влади, що означає відмову від теорії «дарованих» прав людини волею влади або законодавця. Вони рівноцінні і не діляться на більш-менш значущі. Однак на людей, особливо на державні структури, їх формування накладає певні зобов’язання. В першу чергу, вони включають необхідність поваги усіма честі і гідності кожної людини; дотримання його особистих прав: на життя, здоров’я, свободу, особисту недоторканність; дотримання свобод: слова, думки, совісті, переконань і інших. Ці права покликані забезпечити свободу людини, що є для неї необхідною умовою вибору і самовизначення. Конституція України виходить з рівності, неподільності і взаємозалежності всіх видів прав і свобод особистості.