Парламентські процедури: установча, законодавча, процедури здійснення парламентського контролю

Уточненню визначальних конструктивних рис Регламенту Верховної Ради України як особливого законодавчого акта сприяє визначення кола відносин, на регулювання яких він спрямований. Насамперед, Регламент Верховної Ради України чітко визначає блок тих відносин, що здебільшого охоплюють своїм впливом парламентські процедури.

Процедура – це встановлений порядок ведення, розгляду певних справ та їх вирішення. У праві це поняття вживається доволі часто. Зокрема, залежно від сфери застосування та органів, що їх застосовують, вирізняють судові, адміністративні, парламентські процедури тощо. При цьому під парламентськими процедурами у найзагальнішому вигляді мається на увазі: 1) порядок самоорганізації Верховної Ради України як органу державної влади, а також 2) порядки здійснення нею її конституційних повноважень. Зазвичай, парламентські процедури розглядаються як особливий процес забезпечення та організаційний чинник функціонування парламенту з метою здійснення його конституційних функцій і повноважень; процесуальний порядок, форми та методи прийняття рішень, зміст яких спрямовано на реалізацію властивих йому парламентських функцій.

Цим процедурам властиві, зокрема, такі ознаки:

1) сукупність чітко визначених та послідовно вчинюваних деталізованих дій (структурованість процедури);

2) спрямованість на досягнення певного результату – виконання певної функції або повноваження парламенту;

3) особливий суб’єктний склад учасників процедури (парламент, його органи, депутати, їх об’єднання, апарат парламенту, а також органи державної влади, на діяльність яких спрямовані ці процедури);

4) юридична врегульованість та визначеність як цілої процедури, так і її елементів;

5) здійснення процедур виключно у правових формах та правовими засобами;

6) чітко регламентований час та місце здійснення;

7) взаємопов’язаний та взаємозумовлений характер. Парламентські процедури типізують і узагальнюють окремі фрагменти парламентської діяльності, зводять їх до певних, чітких формалізованих рамок. Вони відбивають також елемент постійності та повторюваності в парламентській роботі.

Сам термін «парламентські процедури» зовсім не означає, що в цих процедурах не беруть участі інші суб’єкти конституційно-правових відносин, зокрема коли йдеться, приміром, про законодавчий процес, про формування інших державних органів та про виконання парламентом його контрольних функцій. Таким чином, парламентські процедури мають не лише внутрішньопарламентський характер, але й залучають до реалізації певних завдань парламенту інші органи державної влади як суб’єктів або навіть і об’єктів ( наприклад, як у випадку виконання функції парламентського контролю).