Природа юридично обов’язкової сили міжнародного публічного права
Єдиної думки щодо обов’язковості норм міжнародного публічного права немає, більш ранні вчені вважали, що мпп не мають обов’язковою сили здебільшого бо –
1) немає вищого ніж держава органну
2) єдиної вищої судової установи з обов’язковою юрисдикцією
3) відсутній єдиний суверенний орган правотворчості тощо.
Наразі більш загальноприйнятою є думка про обов’язковість норм міжнародного публічного права:
1. Виконання норм міжнародного права забезпечується системою міжнародно-правових санкцій. Як і раніше, основним засобом гарантування виконання міжнародних зобов’язань є самозахист держав. Це суттєво відрізняє міжнародне право від національного, де самозахист дозволяється лише у виняткових випадках. У рамках самозахисту держави, як правило, застосовували реторсії і репресалії. Однак такі заходи не завжди є ефективними. Тому все частіше в міжнародному праві застосовують санкції в рамках міжнародних організацій.
Причому ця система настільки розвинена, що нині можна сміливо говорити про те, що в міжнародному праві є зовнішні відносно суб’єктів засоби забезпечення виконання міжнародних зобов’язань. Таку роль виконують міжнародні організації, передусім системи ООН. Особлива роль у цьому належить Раді Безпеки ООН та Міжнародному суду. Крім того, система міжнародно-правової відповідальності за порушення норм міжнародного права продовжує розвиватися. Це ілюструє хоча б той факт, що Комісією міжнародного права розроблено Проект статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння.
2. Довгий час одним із аргументів на користь заперечення юридично обов’язкового характеру міжнародного права була відсутність універсального органу вирішення міжнародних спорів. Проте це не так. З моменту створення Міжнародного суду ООН такий орган існує. Хоча юрисдикція Суду поширюється тільки на спори юридичного характеру, вона охоплює всі міжнародні спори, оскільки, крім політичного, в них завжди міститься і юридичний елемент. Суд як орган правосуддя не може відмовитися винести рішення при відсутності чи спірності норм, які підлягають застосуванню.
3. Важливу роль у забезпеченні дотримання норм міжнародного права відіграє взаємність. Так, наприклад, держави дотримуються норм про імунітети і привілеї дипломатів, оскільки їхнє недотримання спричинило б таку саму реакцію з боку інших держав, як наслідок – їхні власні дипломати опиняться без захисту.
4. Держави дотримуються норм міжнародного права, оскільки факти їх недотримання будуть засуджені міжнародною спільнотою і в кінцевому результаті держава-порушник може опинитися в міжнародній ізоляції. Нині таку ситуацію можна спостерігати щодо КНДР, яка порушила деякі міжнародні зобов’язання.
5. Більшість конституцій, які прийняті впродовж останніх ЗО років, містять посилання на норми міжнародного права, що теж підтверджує юридично обов’язковий характер норм цієї галузі права. Не є винятком Конституція України. Так, у ст. 18 є згадка про “загальновизнані принципи і норми міжнародного права”.
Природа юридично обов’язкової сили міжнародного публічного права
Єдиної думки щодо обов’язковості норм міжнародного публічного права немає, більш ранні вчені вважали, що мпп не мають обов’язковою сили здебільшого бо –
1) немає вищого ніж держава органну
2) єдиної вищої судової установи з обов’язковою юрисдикцією
3) відсутній єдиний суверенний орган правотворчості тощо.
Наразі більш загальноприйнятою є думка про обов’язковість норм міжнародного публічного права:
1. Виконання норм міжнародного права забезпечується системою міжнародно-правових санкцій. Як і раніше, основним засобом гарантування виконання міжнародних зобов’язань є самозахист держав. Це суттєво відрізняє міжнародне право від національного, де самозахист дозволяється лише у виняткових випадках. У рамках самозахисту держави, як правило, застосовували реторсії і репресалії. Однак такі заходи не завжди є ефективними. Тому все частіше в міжнародному праві застосовують санкції в рамках міжнародних організацій.
Причому ця система настільки розвинена, що нині можна сміливо говорити про те, що в міжнародному праві є зовнішні відносно суб’єктів засоби забезпечення виконання міжнародних зобов’язань. Таку роль виконують міжнародні організації, передусім системи ООН. Особлива роль у цьому належить Раді Безпеки ООН та Міжнародному суду. Крім того, система міжнародно-правової відповідальності за порушення норм міжнародного права продовжує розвиватися. Це ілюструє хоча б той факт, що Комісією міжнародного права розроблено Проект статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння.
2. Довгий час одним із аргументів на користь заперечення юридично обов’язкового характеру міжнародного права була відсутність універсального органу вирішення міжнародних спорів. Проте це не так. З моменту створення Міжнародного суду ООН такий орган існує. Хоча юрисдикція Суду поширюється тільки на спори юридичного характеру, вона охоплює всі міжнародні спори, оскільки, крім політичного, в них завжди міститься і юридичний елемент. Суд як орган правосуддя не може відмовитися винести рішення при відсутності чи спірності норм, які підлягають застосуванню.
3. Важливу роль у забезпеченні дотримання норм міжнародного права відіграє взаємність. Так, наприклад, держави дотримуються норм про імунітети і привілеї дипломатів, оскільки їхнє недотримання спричинило б таку саму реакцію з боку інших держав, як наслідок – їхні власні дипломати опиняться без захисту.
4. Держави дотримуються норм міжнародного права, оскільки факти їх недотримання будуть засуджені міжнародною спільнотою і в кінцевому результаті держава-порушник може опинитися в міжнародній ізоляції. Нині таку ситуацію можна спостерігати щодо КНДР, яка порушила деякі міжнародні зобов’язання.
5. Більшість конституцій, які прийняті впродовж останніх ЗО років, містять посилання на норми міжнародного права, що теж підтверджує юридично обов’язковий характер норм цієї галузі права. Не є винятком Конституція України. Так, у ст. 18 є згадка про “загальновизнані принципи і норми міжнародного права”.
Поділитися посиланням: