Нормативний акт як інструмент публічного адміністрування

Поняття, юридичне значення та ознаки нормативного акта суб’єкта публічного адміністрування

Акти є засобом практичної реалізації завдань публічного адміністрування. Без нормативних актів не може бути публічногоуправління як такого, водночас без них правова система державивтрачає своє регулювальне призначення у сфері дій публічної адміністрації.

Видання підзаконних нормативно актів – це правотворчий напрямок діяльності публічної адміністрації, що передбачає розпорядчу діяльність, спрямовану на виконання законів через розроблення та встановлення підзаконних правил загального характеру.

Нормативні акти публічного адміністрування – це владні, втілені в установлену форму волевиявлення суб’єктів публічної адміністрації, що безпосередньо впливають на нормативні норми (відносини з метою їх удосконалення відповідно до публічних інтересів.

Р.С. Мельник п ід нормативним актом публічної адміністрації розуміє вид юридичного акта, який видано уповноваженим суб’єктом та який містить у собі норму (норми) адміністративного права.

Юридичне значення нормативних актів суб’єктів публічного адміністрування полягає тому, що вони:

– є інструментом, за допомогою якого публічна адміністрація здійснює адміністративну діяльність щодо виконання адміністративних зобов’язань;

– є первинною формою публічного адміністрування, офіційним документом, що встановлюється в процесі адміністративної діяльності;

– з ними пов’язане виконання публічних функцій і розв’язання численних проблем в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах;

– у них міститься переважна частина всіх наявних у державі нормативних приписів, які поширюються практично на всіх суб’єктів владних повноважень, інших юридичних та фізичних осіб. 

– видаються з метою виконання та застосування положень законів або регулювання суспільних відносин у разі відсутності відповідного закону (законів). Такі акти можуть видаватися також і для «внутрішніх потреб» власне публічної адміністрації, тобто для регулювання її організації та функціонування.

Ознаки нормативних актів:

1) ефективно забезпечують права, свободи та законні інтереси приватних осіб; 

2) є інструментом адміністративної діяльностісуб’єктів публічної адміністрації та нормою адміністративного права;

3) мають владний вольовий характер відповідно до вольової сутності самого адміністративного права, спричиняють нормативні наслідки в ході реалізації завдань публічної адміністрації;

4) здійснюються у формі видання суб’єктами публічної адміністрації актів неперсоніфікованого характеру;

5) є первинним інструментом, за допомогою якого публічна адміністрація здійснює адміністративну діяльність щодо виконання адміністративних зобов’язань;

6) ухвалюються виключно повноважним суб’єктом публічної адміністрації у встановленому порядку і процедурою;

7) можуть бути опротестовані або оскаржені в установленому чинним законодавством порядку (наприклад у порядку адміністративного судочинства);

8) у разі нетримання вміщених у них юридично-владних приписів спричинюють особливі юридичні наслідки – відповідальність винної сторони.

Види нормативних актів

Видами нормативних актів за суб’єктами видання є:

1) укази Президента України нормативного характеру;

2) постанови Кабінету Міністрів України. 

3) накази нормативного характеру міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри та керівники інших центральних органів виконавчої влади в межах компетенціївидають нормативні акти.

При цьому наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади затверджуються документи нормативного характеру:    – інструкції– положення– правила– порядки– методичні рекомендації– переліки

4) розпорядження нормативного характеру місцевих державних адміністрацій. 

5) нормативні акти органів публічного управління, які не віднесено до органів виконавчої влади (НАЗК, Рахункова палата України, Національний банк України, Фонд соціального страхуванняУкраїни та ін.);

6) нормативні акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, ухвалюють рішення, які є обов’язковимидо виконання на відповідній території;

7) локальні нормативні акти – акти, які ухвалюються керівниками підприємств, установ, організацій у межах наданих їм повноважень з метою регулювання службової і трудової діяльності 

Залежно від територіальності охоплення діяльності нормативні акти поділяються на:

1) загальні нормативні акти, обов’язкові на всій території держави (нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади);

2) відомчі підзаконні нормативні акти, приписи яких поширюються на організації та осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства(нормативні акти міністрів, керівників, інших центральних органів виконавчої влади, що мають внутрішнє значення);

3) місцеві підзаконні нормативні акти, дія яких обмежується територією відповідної адміністративно-територіальної одиниці(нормативні акти голів місцевих державних адміністрацій);

4) локальні підзаконні нормативні акти, які діють тільки в межах конкретного підприємства, установи, організації(нормативні акти керівників підприємств, установ, організацій).

За сферою застосування :

1) внутрішні (внутрішнього спрямування). Нормативні акти, які регулюють відносини публічної адміністрації з приватними особами (так звані зовнішні нормативні акти). 

2) зовнішні (зовнішнього спрямування). Нормативні акти, які регулюють суспільні відносини у межах того або іншого суб’єкта публічної адміністрації (так звані внутрішні нормативні акти).  

За терміном дії: 

1) Строкові;

2) Безстрокові.

Вимоги до нормативного акта

Нормативно-правові акти мають відповідати формальним і матеріальним вимогам.

Серед формальних вимог слід виділити:

1) компетенцію — кожен суб’єкт  публічного адміністрування наділений чітко визначеною компетенцією, тобто існує коло питань, які він уповноважений вирішувати. Право на видання нормативно-правових актів має бути закріплено за ним законом. Таким чином, нормотворчі повноваження суб’єкта публічного адміністрування не можуть виходити за межі його компетенції, встановленої законом;

2) процедуру видання;

3) форму — НПА суб’єкта публічного адміністрування повинен бути виданим у письмовій формі і підписаний його керівником. Крім цього, він підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України або його територіальними підрозділами;

4) оприлюднення НПА — в офіційних виданнях або, в окремих випадках, на офіційних сайтах органів влади. Тільки після офіційного оприлюднення НПА набувають юридичної сили.

Матеріальні вимоги стосуються змісту НПА.

1) Такі акти мають підзаконний характер, а це означає, що сформульовані в них положення мають відповідати нормам Конституції України, законам України, а також нормам, закріпленим у НПА, що мають вищу юридичну силу;

2) мають бути юридично обґрунтованими, відображати оптимальністьдоцільністьефективністьі соціальну справедливість при становленні підзаконних норм адміністративного права.

3) такі акти не можуть  обмежувати або порушувати інтереси приватних осіб, а також компетенцію інших суб’єктів публічного адміністрування.

Порядок підготовки та ухвалення

Процедура ухвалення актів суб’єктів публічної адміністраціїподіляється на такі стадії:

1) установлення потреби ухвалення акта, підготовка його проекту;
     правова ініціатива  аналіз ситуаціїі варіантів правового впливу.    підготовка проекту акту.  

2) внесення проекту акта на розгляд відповідного органу;

3) обговорення та доопрацювання проекту акта

4) ухвалення та реєстрація акта. Даний етап передбачає остаточне редагування проекту акту, його підписання та присвоєння акту порядкового номера;

5) доведення акта до відома виконавців (опублікування, розсилка, ознайомлення під розписку тощо).

Зміст і значення антикорупційної експертизи

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про запобігання корупції» зміст антикорупційної експертизи поділяється на:

1) обов’язкову (її зобов’язані здійснювати на постійній основіМіністерство Юстиції та Комітет ВР, до предмета відання якого належить питання боротьби з корупцією);

2) необов’язкову, яку можуть здійснювати НАЗК і громадськість.

Обов’язковій антикорупційній експертизі, яка проводиться Міністерством юстиції України, підлягають усі проекти нормативно-правових актів, що вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України.

Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів здійснюється Міністерством юстиції України згідно із затвердженим ним щорічним планом. Вказана експертиза здійснюється щодо законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України у таких сферах:

1) прав та свобод людини і громадянина;

2) повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) надання адміністративних послуг;

4) розподілу та витрачання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) конкурсних (тендерних) процедур.

Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів державних органів, нормативно-правові акти яких підлягають державній реєстрації, здійснюється під час такої реєстрації.

 Національне агентство може проводити за власною ініціативою у встановленому ним порядку  антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів, що вносяться на розгляд Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України.

Для проведення Національним агентством антикорупційної експертизи Кабінет Міністрів України надсилає йому проекти усіх відповідних нормативно-правових актів.

Національне агентство інформує відповідний комітет Верховної Ради України або Кабінет Міністрів України про проведення антикорупційної експертизи відповідного проекту нормативно-правового акта, що є підставою для зупинення процедури його розгляду або прийняття, але на строк не більше десяти днів.

Громадська рада при Національному агентстві залучається до проведення ним антикорупційної експертизи.

Результати антикорупційної експертизи чинних нормативно-правових актів у разі виявлення факторів, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, підлягають обов’язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті органу, який проводив відповідну експертизу.

За ініціативою фізичних осіб, громадських об’єднань, юридичних осіб може проводитися громадська антикорупційна експертиза чинних нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів.

Проведення громадської антикорупційної експертизи чинних нормативно-правових актів, проектів нормативно-правових актів, а також оприлюднення її результатів здійснюються за рахунок відповідних фізичних осіб, громадських об’єднань, юридичних осіб або інших джерел, не заборонених законодавством.

Результати антикорупційної експертизи, в тому числі громадської, підлягають обов’язковому розгляду суб’єктом видання (прийняття) відповідного акта, його правонаступником або суб’єктом, до якого перейшли відповідні нормотворчі повноваження у даній сфері.

Національне агентство здійснює періодичний перегляд законодавства на наявність у ньому корупціогенних норм та надає Міністерству юстиції України пропозиції щодо включення їх до плану проведення антикорупційної експертизи, передбаченого частиною четвертою цієї статті. До проведення зазначеного моніторингу Національне агентство може залучати громадські об’єднання, наукові установи, в тому числі на умовах державного замовлення на підставі відкритого конкурсу.

Громадська антикорупційна експертиза відзначається,якправило, високою якістю та глибиною аналізу, але при цьому її ефективність є низькою, адже більшість суб’єктів нормотворчого процесу (за винятком Комітету ВР з питань запобігання і протидії корупції) неохоче сприймають рекомендації громадських експертів.  

Отже, антикорупційна експертиза здійснюється Міністерством юстиції України та Комітетом ВРУ, до предмета відання якого належить питання боротьби з корупцією (обов’язкова), і може здійснюватися ще й НАЗК.

Державна реєстрація нормативного акта

Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, які є суб’єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

Державну реєстрацію здійснюють:

1) нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади – Мін’юст;

2) нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, їх структурних підрозділів – відповідні міжрегіональні управління Мін’юсту.

3) Якщо дія нормативно-правового акта поширюється на території інших адміністративно-територіальних одиниць, він реєструється в міжрегіональному управлінні Мін’юсту за місцезнаходженням суб’єкта нормотворення.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов’язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб’єкта нормотворення.

На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб’єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін’юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами “Для службового користування”, “Особливої важливості”, “Цілком таємно”, “Таємно” та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади на державну реєстрацію не подаються акти:

а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);

б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми;

в) оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення);

г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів;

д) спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм;

е) рекомендаційного, роз’яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз’яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, правила спортивних змагань з видів спорту, визнаних в Україні, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

У разі надходження акта, який не підлягає державній реєстрації, орган державної реєстрації протягом п’яти робочих днів повертає його суб’єкту нормотворення з відповідним обґрунтуванням.

Нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію протягом трьох робочих днів після його прийняття в одному примірнику (оригінал нормативно-правового акта). Для нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, додатково подається засвідчена в установленому законодавством порядку копія такого акта.

У разі наявності положень, норм та доручень, що поширюються на інші органи, нормативно-правовий акт повинен бути погоджений з відповідними суб’єктами нормотворення та/або з іншими заінтересованими органами відповідно до законодавства в порядку та за формою, встановленими законодавством з питань документування управлінської діяльності.

Спільно виданий нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію органом, підпис першої особи якого на акті стоїть першим.

Державна реєстрація нормативно-правового акта проводиться протягом 15 робочих днів з дня, наступного після надходження його до органу державної реєстрації.

У разі потреби (необхідність проведення аналізу нормативно-правового акта із залученням експертів, вивчення значної кількості актів чинного законодавства тощо) цей строк може бути продовжений органом державної реєстрації, але не більш як на 10 робочих днів, про що повідомляється орган, який надіслав нормативно-правовий акт на державну реєстрацію.

Мін’юст та його міжрегіональні управління мають право залучати вчених, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для проведення аналізу нормативно-правового акта, поданого на державну реєстрацію.

У державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт:

а) не відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, Конвенції про права осіб з інвалідністю, міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС);

б) видано з порушенням вимог законодавства або без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема акт:

– порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян та юридичних осіб або покладає на них не передбачені законодавством обов’язки;

– виходить за межі компетенції органу, що його видав;

– містить норми, що призводять або можуть призвести до вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень;

– не відповідає вимогам законодавства про мови;

– суперечить установленому порядку документування управлінської діяльності;

– видано за наявності будь-якої з обставин, визначених у частині першій статті 25 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” (на підставі повідомлення ДРС);

в) не узгоджено із суб’єктами нормотворення та/або з іншими заінтересованими органами відповідно до законодавства в порядку та за формою, встановленими законодавством з питань документування управлінської діяльності, або не повідомлено про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських профспілок, їх об’єднань та уповноваженого представника від всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців щодо нормативно-правового акта, прийнятого міністерством та іншим центральним органом виконавчої влади з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, та проведену роботу з врахування їх зауважень і пропозицій;

г) викладено з порушенням правил правопису та нормопроектувальної техніки;

ґ) не узгоджено з Уповноваженим Президента України з прав людей з інвалідністю, Урядовим уповноваженим з прав осіб з інвалідністю, всеукраїнськими громадськими організаціями осіб з інвалідністю та їх спілками у разі наявності у нормативно-правовому акті положень, що стосуються осіб з інвалідністю;

д) не узгоджується з дорученням, даним органу, що видав акт.

Умотивоване рішення про відмову в державній реєстрації нормативно-правового акта надсилається суб’єкту нормотворення разом з оригіналом цього акта.

Суб’єкт нормотворення, якому відмовлено в державній реєстрації нормативно-правового акта, має право протягом десяти днів після отримання рішення звернутися до керівника органу державної реєстрації, який прийняв рішення про відмову, із заявою про його перегляд з поданням додаткових матеріалів, що обґрунтовують потребу в такому перегляді. Зазначена заява розглядається протягом десяти робочих днів.

Крім того, рішення міжрегіональних управлінь Мін’юсту може бути оскаржено до Мін’юсту з дотриманням зазначеного десятиденного строку або в судовому порядку.

Нормативно-правовий акт, у державній реєстрації якого відмовлено, підлягає скасуванню суб’єктом нормотворення у п’ятиденний строк з дня отримання рішення про відмову в державній реєстрації акта чи висновку за результатами розгляду скарги на рішення про відмову в державній реєстрації акта.

Скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта 

1) Рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв’язку з:

а) виявленням обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під час реєстрації нормативно-правового акта;

б) набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині;

в) одержанням повідомлення від ДРС про виявлення будь-якої обставини, визначеної у ч. 1 ст. 25 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” або повідомлення ДРС про зупинення дії регуляторного акта чи окремих його положень відповідно до ч. 8 ст. 28 зазначеного Закону;

в-1) висновком Мін’юсту, міжрегіональних управлінь Мін’юсту про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини;

г) виявленням порушень або недотримання вимог пунктів 1316 цього Положення суб’єктом нормотворення.

Підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта можуть бути інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.

2) Скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта проводиться органом державної реєстрації, про що повідомляється суб’єкт нормотворення із зазначенням конкретних причин скасування.

Рішення про скасування державної реєстрації нормативно-правового акта може бути оскаржено суб’єктом нормотворення в порядку та з дотриманням строків, встановлених Положенням.

3) Нормативно-правовий акт, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, виключається з державного реєстру через 15 днів після прийняття рішення про скасування його державної реєстрації, а у разі оскарження цього рішення – з дня отримання органом державної реєстрації позитивного висновку за результатами розгляду скарги.

4) Рішення про скасування державної реєстрації нормативно-правового акта підлягає опублікуванню.

5) Нормативно-правовий акт, виключений з державного реєстру, підлягає скасуванню суб’єктом нормотворення протягом 5 днів з дня отримання повідомлення про виключення з державного реєстру.

6) Копія відповідного розпорядчого документа направляється до органу державної реєстрації протягом 2 днів з дня скасування нормативно-правового акта.

Процедура оприлюднення та набрання чинності

Відповідно до ст. 94 КУ– Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення нормативних актів, є газети «Голос України», «Урядовий кур’єр», збірники «Відомості Верховної ради України» та «Офіційний вісник України», а також журнал «Офіційний вісник президента України».

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраціного коду.

Нормативно акти набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативні  акти Кабінету Міністрів, які визначають права й обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Підстави для визнання нормативного акта протиправним

Нормативні акти можуть бути визнані неправовими, якщо вони: порушують права, свободи і законні інтереси приватних осіб; видані некомпетентним органом; видані не відповідно до визначеної процедури; суперечать законам України та міжнародним актам ЄС.

У теорії адміністративного права нормативні акти суб’єктів публічної адміністрації, ухвалені з порушенням вимог, уважаються дефектними та поділяються на нікчемні й оспорювані.

Нікчемні акти – нормативні акти,юридична недійсність якихочевидна, недоліки яких скасувати не можна і які не породжують юридичних наслідків. Вони недійсні з моменту ухвалення, за їх невиконання не настає юридична відповідальність (містять указівки щодо порушення законодавства, сприяють вчиненню злочинів тощо).

Оспорювані (заперечувані) акти – акти з помилками,дефектність яких не є очевидною, і які можна скасувати. Недоліки не позбавляють їх юридичної сили, але вони можуть бути оскаржені зацікавленими суб’єктами права. Після оскарження або опротестування акт може бути визнано або правомірним, законним (після усунення недоліків), або нікчемним. За такої ситуації оспорювані акти підлягають виконанню на відміну від нікчемних актів. 

Підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативного акта є такі:

– набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативного акта незаконним чи таким, що не відповідає законам, або нормативного акта вищої юридичної сили повністю чи в окремій його частині;

– одержання повідомлення від спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики про виявлення будь-якої обставини у сфері державної регуляторної політики в галузі господарської діяльності;

– одержання висновку регіонального відділення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Головного управління про невідповідність нормативного акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколам до неї та практиці Європейського суду з прав людини;

– виявлення порушень або недотримання органом, що видав нормативно-правовий акт, вимог про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади:

1) Скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта проводиться органом державної реєстрації, про що повідомляється орган, що його видав, із зазначенням конкретних причин скасування.

Рішення про скасування державної реєстрації нормативно-правового акта може бути оскаржено

2) Нормативно-правовий акт, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, виключається з державного реєстру через 15 днів після прийняття рішення про скасування його державної реєстрації, а у разі оскарження цього рішення – з дня отримання органом державної реєстрації позитивного висновку за результатами розгляду скарги.

 3) Нормативно-правовий акт, виключений з державного реєстру, підлягає скасуванню органом, що його прийняв, протягом 5 днів з дня отримання повідомлення про виключення з державного реєстру.

Копія відповідного розпорядчого документа направляється до органу державної реєстрації протягом 2 днів з дня скасування нормативно-правового акта.

Зв’язок протиправності з фактом недотримання формальних вимог під час його підготовки та видання

Недотримання вимог правових норм, які регулюють порядок ухвалення акта, зокрема щодо його форми, строків ухвалення тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише в тому разі, коли відповідне порушення спричинило ухвалення неправильного акта. Якщо ж акт загалом узгоджується з вимогами чинного законодавства й ухвалений відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури ухвалення такого акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним.