Поняття, ознаки, види адміністративних послуг. Суб’єкти відповідних відносин
Поняття адміністративної послуги
Сучасний стан українського суспільства характеризується зміною концептуальних підходів до визначення сутності держави. Якщо раніше державу розглядали як механізм забезпечення влади, то на сьогодні пріоритетним напрямком є створення умов, які забезпечують гідний рівень життя людини, адже правова демократична держава надає суспільству адміністративні послуги.
Як доводив професор В. Авер’янов, адміністративні послуги – це новий елемент взаємовідносин держави з людиною. Ними слід вважати численні обов’язки державних органів щодо виконаннярізного роду дозвільно-реєстраційних дій за відповідними зверненнями фізичних і юридичних осіб.
Уперше питання надання та регламентації адміністративних послуг в Україні набуло державного значення після видання Указу Президента України від 22.07.1998 р. № 810 «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні». На розвиток положень цієї Концепції було ухвалено низку нормативних і програмно-організаційних документів, у яких питання адміністративних послуг набули практичного виміру. Одним з основних документів державної політики щодо реформування сфери надання адміністративних послуг стала схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1502.2006 р. № 90-р Концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади. Ключовим етапом у розвитку законодавства у сфері надання адміністративних послуг було ухвалення Закону України від 6.09.2012 р. № 5203-VI «Про адміністративні послуги».
З моменту набуття чинності цього нормативно-правового акта здійснюються різні заходи щодо формування якісної та доступної системи надання адміністративних послуг.
Ст. 1 Закону визначає, що адміністративна послуга –це результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону.
Відповідно до ст. 5 ЗУ«Про адміністративні послуги» виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, установлюються:
1) найменування адміністративної послуги та підстави для її одержання;
2) суб’єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги;
3) перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги;
4) платність або безоплатність надання адміністративної послуги;
5) граничний строк надання адміністративної послуги;
6) перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги.
Адміністративні послуги визначаються виключно законом.
Водночас згідно з ч. 2 ст. 2 дія цього Закону не поширюється на відносини щодо:
1) здійснення державного нагляду, контролю);
2) метрологічного контролю і нагляду;
3) акредитації органів з оцінки відповідності;
4) дізнання, досудового слідства;
5)оперативно-розшукової діяльності;
6) судочинства, виконавчого провадження;
7) нотаріальних дій;
8) виконання покарань;
9) доступу до публічної інформації;
10) застосування законодавства про захист економічної конкуренції;
10-1) здійснення державного регулювання ринків фінансових послуг;
11) провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею;
12) набуття прав на конкурсних засадах;
13) набуття прав стосовно об’єктів, обмежених у цивільному обігу.
14) здійснення державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
15) сертифікації оператора системи передачі відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії”;
16) авторизації електронних майданчиків та прийняття рішення про відключення авторизованих електронних майданчиків від електронної системи закупівель, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі”;
17) здійснення дій, пов’язаних з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування напівпровідникових виробів, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення, об’єкти авторського права і суміжних прав, реєстрація та акредитація організацій колективного управління).
Ознаки адміністративної послуги
Із законодавчого визначення можна виділити ключові ознаки адміністративної послуги:
1) адміністративна послуга надається лише за заявою фізичної або юридичної особи;
2) заява призводить до певного результату, спрямованого на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків особи;
3) адміністративна послуга є результатом здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг;
4) адміністративна послуга надається відповідно до закону.
Характеризуючи ці ознаки, можна зробити такі висновки:
– адміністративна послуга надається суб’єктом надання адміністративних послуг лише за ініціативою особи, яка потребує такої послуги;
– результатом розгляду заяви суб’єкта звернення є: 1) рішення індивідуальної дії (адміністративний акт), що ухвалюється щодо конкретної особи і породжує, змінює або припиняє права та/або обов’язки особи (наприклад, свідоцтво про реєстрацію шлюбу, ліцензія на певний вид господарської діяльності, внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців); 2) адміністративний договір, за яким відбувається набуття, зміна чи припинення прав та/або обов’язків особи;
– адміністративна послуга надається лише суб’єктом надання адміністративних послуг;
– надання адміністративної послуги є повноваженням органу державної або місцевої влади;
– повноваження органів публічної адміністрації та процедура знадання адміністративних послуг мають бути закріплені виключно законом.
Відмінність адміністративної послуги від інших видів послуг у публічній сфері
Уживання категорії «послуга» у сфері приватного регулювання і поява в українському законодавстві терміна «адміністративна послуга» зумовили виникнення такої проблеми, як їх розмежування та ступінь правомірності використання методів регулювання, що характерно одному правовому інституту за регламентації іншого. Крім того в нормативно-правових актах термін «послуга» використовується в таких словосполученнях як «публічна послуга», «державна послуга», «муніципальна послуга», що у свою чергу призводить до неоднозначного його розуміння.
Адміністративні послуги та послуги, що надаються в межах цивільних правовідносин, є абсолютно різнопорядковими явищами.
У першому випадку – це публічні правовідносини, що за своєю сутністю є реалізацією суб’єктами надання адміністративних послуг функцій держави.
У другому – мова йде про типові цивільні (приватні) правовідносини.
Таким чином, публічні послуги – це послуги, які надаються органами державної та місцевої влади або іншими суб’єктами (підприємствами, установами, організаціями) за рахунок публічних коштів і під відповідальність публічної влади.
Залежно від суб’єкта, що надає публічні послуги, можна розрізняти державні та муніципальні послуги. Важливою складовою як державних, так і муніципальних публічних послуг є адміністративні послуги.
Види адміністративних послуг
Адміністративні послуги можна класифікувати за такими критеріями:
1) за критерієм платності – платні та безоплатні;
2) за джерелом фінансування – послуги, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, та послуги, що фінансуються за рахунок коштів місцевого бюджету;
3) за порядком надання – послуги, що надаються суб’єктами надання адміністративних послуг безпосередньо; послуги, що надаються через центри надання адміністративних послуг; послуги, що надаються через Єдиний державний портал адміністративних послуг;
4) залежно від суб’єктів надання– державні та муніципальні.
Державні послуги – це послуги, що надаються органами державної влади (насамперед виконавчої) та державними підприємствами, установами, організаціями.
Муніципальні послуги – послуги, що надаються органами місцевого самоврядування та комунальними підприємствами, установами, організаціями.
5) за змістом адміністративної діяльності – видання дозволів; реєстрація з веденням реєстрів; легалізація актів; соціальні послуги; послуги, які визначаються іншими видами адміністративної діяльності;
6) за суб’єктом отримання – послуги, спрямовані на задоволення інтересів фізичних осіб; послуги, спрямовані на задоволення інтересів юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців; послуги, спря-мовані на задоволення як фізичних, так і юридичних осіб;
7) за критерієм потреби – основні та додаткові;
8) за критерієм обов’язковості – обов’язкові та добровільні;
9) за галузями законодавства (за характером питань, за розв’язанням яких звертаються особи до адміністративних органів) – послуги у сфері землекористування; послуги в галузі природокористування; послуги в галузі підприємницької діяльності; послуги галузі соціальних відносин та ін.);
10) за кількістю суб’єктів, задіяних у процедурі надання послуги – елементарні та композитні;
11) за наявності проміжного результату – прості та складні;
12) залежно від форми реалізації – послуги, пов’язані з реальним здійсненням конституційних прав і свобод громадян; власне адміністративні послуги, пов’язані з юридичним оформленням умов, необхідних для реалізації прав і свобод.
Суб’єкти відносин щодо надання адміністративних послуг (суб’єкт звернення, суб’єкт надання адміністративних послуг; центри надання адміністративних послуг і адміністратори)
Суб’єктами відносин у сфері надання адмінистративних послуг є: 1) суб’єкт звернення; 2) суб’єкт надання адміністративних послуг; 3) центри надання адміністративних послуг; 4) адміністратори.
Суб’єкт звернення
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги» суб’єкт звернення – це фізична особа або юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг.
Отже, суб’єктом звернення щодо надання адміністративної послуги можуть бути:
1) фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства);
2) фізична особа-підприємець;
3) юридична особа.
Суб’єкт надання адміністративних послуг
п. 3 ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги» визначено коло суб’єктів, які можуть надавати адміністративні послуги (суб’єкти надання адміністративної послуги) – уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги:
1) орган виконавчої влади, інший державний орган, його посадові особи;
2) орган влади Автономної Республіки Крим, його посадова особа;
3) орган місцевого самоврядування, його посадові особи;
4) державний реєстратор, суб’єкт державної реєстрації.
Цей перелік є вичерпним. Законодавець використав саме інституційний критерій для формування переліку суб’єктів надання адміністративної послуги, а не функціональний. Це означає, що за чинним Законом жодні інші суб’єкти не можуть надавати адміністративні послуги.
1) Органи виконавчої влади як суб’єкти надання адміністративних послуг. Виходячи зі змісту розділуVII Конституції України,до системи органів виконавчої влади України входять: 1) Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади; 2) центральні органи виконавчої влади – міністерства та інші органи; 3) місцеві органи виконавчої влади – обласні (Київська і Севастопольська міські), районні державні адміністрації.
2) До інших центральних органів виконавчої влади належать: служби, агентства, інспекції, комісії, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, інші центральні органи виконавчої влади.
Інші державні органи, які надають адміністративні послуги, – це насамперед державні органи, які не віднесені до органів виконавчої влади (наприклад, Національний банк України, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг тощо). При цьому ні законодавець (Верховна Рада України), ні судові органи, ні органи прокуратури адміністративних послуг не надають.
2) Органи місцевого самоврядування як суб’єкти надання адміністративних послуг.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» виділяє повноваження органів місцевого самоврядування, поділяючи їх на виключну компетенцію органів місцевого самоврядування та делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищ-них, міських рад. Виключну компетенцію органів місцевого самоврядування складають питання, що вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради та районної і обласної ради, а також власні повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Отже, повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні, пов’язані з вирішенням питань місцевого значення, та делеговані, що стосуються здійснення програм загальнодержавного значення.
В частині делегованих повноважень передбачено, що органи місцевого самоврядування здійснюють організаційне забезпечення надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через ЦНАП.
Обсяг надання муніципальних послуг, які можуть надавати районні та обласні ради, обмежений повноваженнями цих органів, що є здебільшого організаційними та майже не передбачають виконання управлінських дій, спрямованих на забезпечення потреб конкретних громадян. Тому така особливість є обмеженням діяльності районних та обласних рад як органів місцевого самоврядування регіонального рівня.
Об’єднані територіальні громади як суб’єкти надання адмiністративних послуг. Оптимальний перелік адміністративних послуг залежить від інституційної спроможності громади. У громадах на базі міст, особливо середніх і великих, має надаватися максимальний спектр послуг.
В об’єднаних територіальних громадах сільського типу, особливо обмеженою спроможністю, насамперед здійснюється надання найнеобхідніших адміністративних послуг, зокрема у таких сферах:
1) реєстрація актів цивільного стану (1–ї черги): державна реєстрація народження; державна реєстрація смерті; державна реєстрація шлюбу;
2) реєстрація / зняття з реєстрації мешканців: реєстрація місця проживання особи; зняття з реєстрації місця проживання особи; видання довідки про реєстрацію місця проживання особи; реєстрація місця перебування особи; видання довідки про склад сім’ї (про склад зареєстрованих у житловому приміщенні осіб);
3) паспортні послуги (1–ї черги): вклеювання до паспорта громадянина України (у формі книжечки) фотокартки при досягненні громадянином 25- або 45-річного віку; засвідчення правильності копії (фотокопії) документа і виписки з нього; засвідчення справжності підпису на документі;
4)призначення житлових субсидій;
5)призначення окремих видів державної допомоги (зокрема при народженні дитини тощо);
6)призначення та перерахунок пенсій.
У зв’язку із запровадженням у державно-правову практику України інституту старости об’єднаної територіальної громади важлива роль у наданні та сприянні громадянам в наданні адміністративних послуг належить саме цій посадовій особі місцевого самоврядування.
Основними напрямками діяльності старости є створення відповідних умов для отримання адміністративних послуг, видання довідок для одержання адміністративних послуг в адміністративних центрах ОТГ і безпосереднє надання адміністративних послуг жителям сіл та селищ, які не є адміністративними центрами ОТГ.
Для одержання громадянами адміністративних послуг в об’єднаних територіальних громадах староста має право видавати довідки про реєстрацію місця проживання (реєстрації) особи, довідки про склад сім’ї (про склад зареєстрованих у житловому приміщенні осіб). Такі довідки надаються для призначення житлових субсидій, окремих видів державної допомоги, призначення та перерахунку пенсій. Староста має печатку для довідок.
Крім того, стаття 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» виконавчий орган сільської, селищної, міської ради визначено як орган,що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної, міської ради.
3) Державний реєстратор як суб’єкт державної реєстрації також уповноважений відповідно до закону надавати адміністративні послуги.
На сьогодні відносини, які наявні у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» і підзаконними нормативно-правовими актами.
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань поширюється на державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань, що не мають статусу юридичних осіб. Цей закон спрямовано на реформування системи надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації бізнесу – забезпечення її відкритості та прозорості, оперативності та своєчасності, раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій.
Відповідно до ст. 1 Закону державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань – це особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб’єктом державної реєстрації, нотаріус (п. 5. ч. 1).
Суб’єктами державної реєстрації відповідно до вимог цього Закону є:
– Міністерство юстиції України – у виключних випадках реєстрації політичних та громадських суб’єктів;
– територіальні органи Міністерства юстиції України – у разі державної реєстрації первинних, місцевих, обласних, регіональних
республіканських професійних спілок, їх організацій та об’єднань, структурних утворень політичних партій, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних осередків всеукраїнських творчих спілок, місцевих, обласних, республіканських АРК, Київської та Севастопольської міських організацій роботодавців та їх об’єднань, чинних третейських судів, громадських об’єднань, їх відокремлених підрозділів, громадських об’єднань, що не мають статусу юридичної особи;
– виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси, акредитовані суб’єкти – у разі державної реєстрації інших юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень з державної реєстрації інших юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у разі ухвалення відповідною радою такого рішення.
Центри надання адміністративних послуг
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адміністративні послуги» центр надання адміністративних послуг – це постійно діючий робочий орган або виконавчий орган (структурний підрозділ) органу місцевого самоврядування або місцевої державної адміністрації, що зазначені у частині другій цієї статті, в якому надаються адміністративні послуги згідно з переліком, визначеним відповідно до цього Закону.
У центрах надання адміністративних послуг послуги надаються адміністратором центру, у тому числі шляхом його взаємодії з суб’єктами надання адміністративних послуг. У виняткових випадках (якщо послуги у центрах надання адміністративних послуг не можуть бути надані адміністратором або таке їх надання є значно гіршим для інтересів суб’єктів звернення та/або публічних інтересів) окремі адміністративні послуги можуть надаватися через центр надання адміністративних послуг посадовими особами суб’єктів надання адміністративних послуг на підставі узгоджених рішень з органом, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг.
Центр надання адміністративних послуг, утворений як постійно діючий робочий орган, забезпечує надання адміністративних послуг суб’єктам звернення із залученням до його роботи посадових осіб окремих виконавчих органів (структурних підрозділів) органу, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг.
Центри надання адміністративних послуг мають власні найменування та можуть мати символіку. Окремо від найменування та символіки центри мають право використовувати позначення “Центр Дії”.
2. Центри надання адміністративних послуг утворюються:
1) Київською, Севастопольською міською, районною у місті Києві, Севастополі державною адміністрацією;
2) міською, селищною, сільською радою.
Функції центру надання адміністративних послуг визначені у ст.12:
Перелік адміністративних послуг, які надаються через центр надання адміністративних послуг, визначається органом, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг.
Надання адміністративних послуг, суб’єктом надання яких є відповідна рада (її виконавчі органи або посадові особи), здійснюється виключно через центр надання адміністративних послуг.
Кабінет Міністрів України затверджує перелік адміністративних послуг органів виконавчої влади та адміністративних послуг, що надаються органами місцевого самоврядування у порядку виконання делегованих повноважень, які є обов’язковими для надання через центри надання адміністративних послуг.
Якщо адміністративні послуги надаються у центрах надання адміністративних послуг, суб’єктам надання адміністративних послуг забороняється приймати заяви, видавати суб’єктам звернення оформлені результати надання адміністративних послуг (у тому числі рішень про відмову в наданні адміністративних послуг) поза зазначеними центрами, їх територіальними підрозділами та віддаленими (у тому числі пересувними) робочими місцями адміністраторів, крім випадків подання заяв з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг.
За рішенням органу, що утворив центр надання адміністративних послуг, у такому центрі також може здійснюватися:
1) прийняття звітів, декларацій, скарг;
2) надання консультацій;
3) прийняття та видача документів, не пов’язаних з наданням адміністративних послуг;
4) укладення договорів і угод представниками суб’єктів господарювання, які займають монопольне становище на відповідному ринку послуг, які мають соціальне значення для населення (водо-, тепло-, газо-, електропостачання тощо);
5) надання суб’єктам звернення можливості самостійно звернутися за отриманням адміністративних послуг, які надаються в електронній формі, за допомогою безоплатного використання ними місць для самообслуговування.
Функціонує ЦНАП на підставі Положення про центр надання адміністративних послуг та його регламенту, що затверджуються органом, який прийняв рішення про утворення центру. Кабінет Міністрів України затверджує примірне положення про центр надання адміністративних послуг та його регламент .
Рішення про утворення центру, про затвердження положення про центр надання адміністративних послуг, про затвердження регламенту центру надання адміністративних послуг, а також переліку адміністративних послуг, що надаються через центр надання адміністративних послуг, які прийняті на підставі примірного положення про центр надання адміністративних послуг, примірного регламенту центру надання адміністративних послугі, не є регуляторними актами у сфері господарської діяльності та не підлягають державній реєстрації.
Із законодавчого визначення слідує, що ЦНАП юридично може мати два статуси: постійний чинний робочий орган або структурний підрозділ. Статус постійного чинного робочого органу передбачає його формування з працівників різних суб’єктів надання адміністративних послуг, зокрема залучення до складу такого органу працівників різних суб’єктів надання адміністративних послуг принаймні для консультування. Статус структурного підрозділу місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування передбачає, що така одиниця є окремим утворенням з власним штатним розписом і власним персоналом (насамперед адміністраторами). Рішення про вибір статусу належить до компетенції органу, який утворює ЦНАП.
Згідно з положеннями про центр надання адміністративних послуг метою створення ЦНАП є забезпечення надання адміністративних послуг:
1) організація надання адміністративних послуг у найкоротший строк і за мінімальної кількості відвідувань суб’єктами звернень;
2) спрощення процедури отримання адміністративних послуг і поліпшення якості їх надання;
3) забезпечення інформування суб’єктів звернень про вимоги та порядок надання адміністративних послуг, що надаються через адміністратора.
Адміністратори
Відповідно до ст. 13 Закону «Про адміністративні послуги» суб’єкт звернення для отримання адміністративної послуги в центрі надання адміністративних послуг звертається до адміністратора.
Адміністратор – це посадова особа органу, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг, яка надає адміністративні послуги або організовує їх надання шляхом взаємодії з суб’єктами надання адміністративних послуг.
У разі утворення центру надання адміністративних послуг як постійно діючого робочого органу до його складу включаються окремі посадові особи виконавчих органів (структурних підрозділів) органу, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг, на яких можуть покладатися всі або окремі завдання адміністратора.
Ч.4 ст.13 Закону Основними завданнями адміністратора є:
1) надання суб’єктам звернень вичерпної інформації та консультацій щодо вимог і порядку надання адміністративних послуг;
2) отримання від суб’єктів звернень документів, потрібних для надання адміністративних послуг, їх реєстрація та подання документів (їх копій) відповідним суб’єктам надання адміністративних послуг не пізніше наступного робочого дня після їх отримання;
3) видання або забезпечення направлення через засоби поштового зв’язку суб’єктам звернень результатів надання адміністративних послуг, повідомлення про можливість отримання адміністративних послуг, оформлених суб’єктами надання адміністративних послуг;
4) організаційне забезпечення надання адміністративних послуг суб’єктами надання таких послуг;
5) здійснення контролю за додержанням суб’єктами надання адміністративних послуг термінів розгляду справ та ухвалення рішень;
6) надання адміністративних послуг;
7) складення протоколів про адміністративні правопорушення;
8) розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладення стягнень.
Ч.5 ст.13 Закону:
Адміністратор має право:
1) безоплатно одержувати від суб’єктів надання адміністративних послуг, підприємств, установ, організацій, які належать до сфери їх управління, документи та інформацію, пов’язані з наданням адміністративних послуг;
2) погоджувати документи (рішення) в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування, отримувати їх висновки з метою надання адміністративної послуги без залучення суб’єкта звернення;
3) інформувати керівника центру надання адміністративних послуг і керівників суб’єктів надання адміністративних послуг про порушення термінів розгляду заяв щодо надання адміністративної послуги, вимагати вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень;
4) посвідчувати власним підписом і печаткою (штампом) копії (фотокопії) документів і виписок з них, витягів з реєстрів та баз даних, які потрібні для надання адміністративної послуги.
За рішенням органу, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг, окремі завдання адміністратора, пов’язані з наданням адміністративних послуг, отриманням заяв та документів, видачею результатів надання адміністративних послуг, може здійснювати староста.
Поняття, ознаки, види адміністративних послуг. Суб’єкти відповідних відносин
Поняття адміністративної послуги
Сучасний стан українського суспільства характеризується зміною концептуальних підходів до визначення сутності держави. Якщо раніше державу розглядали як механізм забезпечення влади, то на сьогодні пріоритетним напрямком є створення умов, які забезпечують гідний рівень життя людини, адже правова демократична держава надає суспільству адміністративні послуги.
Як доводив професор В. Авер’янов, адміністративні послуги – це новий елемент взаємовідносин держави з людиною. Ними слід вважати численні обов’язки державних органів щодо виконаннярізного роду дозвільно-реєстраційних дій за відповідними зверненнями фізичних і юридичних осіб.
Уперше питання надання та регламентації адміністративних послуг в Україні набуло державного значення після видання Указу Президента України від 22.07.1998 р. № 810 «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні». На розвиток положень цієї Концепції було ухвалено низку нормативних і програмно-організаційних документів, у яких питання адміністративних послуг набули практичного виміру. Одним з основних документів державної політики щодо реформування сфери надання адміністративних послуг стала схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1502.2006 р. № 90-р Концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади. Ключовим етапом у розвитку законодавства у сфері надання адміністративних послуг було ухвалення Закону України від 6.09.2012 р. № 5203-VI «Про адміністративні послуги».
З моменту набуття чинності цього нормативно-правового акта здійснюються різні заходи щодо формування якісної та доступної системи надання адміністративних послуг.
Ст. 1 Закону визначає, що адміністративна послуга –це результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону.
Відповідно до ст. 5 ЗУ«Про адміністративні послуги» виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, установлюються:
1) найменування адміністративної послуги та підстави для її одержання;
2) суб’єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги;
3) перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги;
4) платність або безоплатність надання адміністративної послуги;
5) граничний строк надання адміністративної послуги;
6) перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги.
Адміністративні послуги визначаються виключно законом.
Водночас згідно з ч. 2 ст. 2 дія цього Закону не поширюється на відносини щодо:
1) здійснення державного нагляду, контролю);
2) метрологічного контролю і нагляду;
3) акредитації органів з оцінки відповідності;
4) дізнання, досудового слідства;
5)оперативно-розшукової діяльності;
6) судочинства, виконавчого провадження;
7) нотаріальних дій;
8) виконання покарань;
9) доступу до публічної інформації;
10) застосування законодавства про захист економічної конкуренції;
10-1) здійснення державного регулювання ринків фінансових послуг;
11) провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею;
12) набуття прав на конкурсних засадах;
13) набуття прав стосовно об’єктів, обмежених у цивільному обігу.
14) здійснення державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
15) сертифікації оператора системи передачі відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії”;
16) авторизації електронних майданчиків та прийняття рішення про відключення авторизованих електронних майданчиків від електронної системи закупівель, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі”;
17) здійснення дій, пов’язаних з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування напівпровідникових виробів, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення, об’єкти авторського права і суміжних прав, реєстрація та акредитація організацій колективного управління).
Ознаки адміністративної послуги
Із законодавчого визначення можна виділити ключові ознаки адміністративної послуги:
1) адміністративна послуга надається лише за заявою фізичної або юридичної особи;
2) заява призводить до певного результату, спрямованого на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків особи;
3) адміністративна послуга є результатом здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг;
4) адміністративна послуга надається відповідно до закону.
Характеризуючи ці ознаки, можна зробити такі висновки:
– адміністративна послуга надається суб’єктом надання адміністративних послуг лише за ініціативою особи, яка потребує такої послуги;
– результатом розгляду заяви суб’єкта звернення є: 1) рішення індивідуальної дії (адміністративний акт), що ухвалюється щодо конкретної особи і породжує, змінює або припиняє права та/або обов’язки особи (наприклад, свідоцтво про реєстрацію шлюбу, ліцензія на певний вид господарської діяльності, внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців); 2) адміністративний договір, за яким відбувається набуття, зміна чи припинення прав та/або обов’язків особи;
– адміністративна послуга надається лише суб’єктом надання адміністративних послуг;
– надання адміністративної послуги є повноваженням органу державної або місцевої влади;
– повноваження органів публічної адміністрації та процедура знадання адміністративних послуг мають бути закріплені виключно законом.
Відмінність адміністративної послуги від інших видів послуг у публічній сфері
Уживання категорії «послуга» у сфері приватного регулювання і поява в українському законодавстві терміна «адміністративна послуга» зумовили виникнення такої проблеми, як їх розмежування та ступінь правомірності використання методів регулювання, що характерно одному правовому інституту за регламентації іншого. Крім того в нормативно-правових актах термін «послуга» використовується в таких словосполученнях як «публічна послуга», «державна послуга», «муніципальна послуга», що у свою чергу призводить до неоднозначного його розуміння.
Адміністративні послуги та послуги, що надаються в межах цивільних правовідносин, є абсолютно різнопорядковими явищами.
У першому випадку – це публічні правовідносини, що за своєю сутністю є реалізацією суб’єктами надання адміністративних послуг функцій держави.
У другому – мова йде про типові цивільні (приватні) правовідносини.
Таким чином, публічні послуги – це послуги, які надаються органами державної та місцевої влади або іншими суб’єктами (підприємствами, установами, організаціями) за рахунок публічних коштів і під відповідальність публічної влади.
Залежно від суб’єкта, що надає публічні послуги, можна розрізняти державні та муніципальні послуги. Важливою складовою як державних, так і муніципальних публічних послуг є адміністративні послуги.
Види адміністративних послуг
Адміністративні послуги можна класифікувати за такими критеріями:
1) за критерієм платності – платні та безоплатні;
2) за джерелом фінансування – послуги, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, та послуги, що фінансуються за рахунок коштів місцевого бюджету;
3) за порядком надання – послуги, що надаються суб’єктами надання адміністративних послуг безпосередньо; послуги, що надаються через центри надання адміністративних послуг; послуги, що надаються через Єдиний державний портал адміністративних послуг;
4) залежно від суб’єктів надання– державні та муніципальні.
Державні послуги – це послуги, що надаються органами державної влади (насамперед виконавчої) та державними підприємствами, установами, організаціями.
Муніципальні послуги – послуги, що надаються органами місцевого самоврядування та комунальними підприємствами, установами, організаціями.
5) за змістом адміністративної діяльності – видання дозволів; реєстрація з веденням реєстрів; легалізація актів; соціальні послуги; послуги, які визначаються іншими видами адміністративної діяльності;
6) за суб’єктом отримання – послуги, спрямовані на задоволення інтересів фізичних осіб; послуги, спрямовані на задоволення інтересів юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців; послуги, спря-мовані на задоволення як фізичних, так і юридичних осіб;
7) за критерієм потреби – основні та додаткові;
8) за критерієм обов’язковості – обов’язкові та добровільні;
9) за галузями законодавства (за характером питань, за розв’язанням яких звертаються особи до адміністративних органів) – послуги у сфері землекористування; послуги в галузі природокористування; послуги в галузі підприємницької діяльності; послуги галузі соціальних відносин та ін.);
10) за кількістю суб’єктів, задіяних у процедурі надання послуги – елементарні та композитні;
11) за наявності проміжного результату – прості та складні;
12) залежно від форми реалізації – послуги, пов’язані з реальним здійсненням конституційних прав і свобод громадян; власне адміністративні послуги, пов’язані з юридичним оформленням умов, необхідних для реалізації прав і свобод.
Суб’єкти відносин щодо надання адміністративних послуг (суб’єкт звернення, суб’єкт надання адміністративних послуг; центри надання адміністративних послуг і адміністратори)
Суб’єктами відносин у сфері надання адмінистративних послуг є: 1) суб’єкт звернення; 2) суб’єкт надання адміністративних послуг; 3) центри надання адміністративних послуг; 4) адміністратори.
Суб’єкт звернення
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги» суб’єкт звернення – це фізична особа або юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг.
Отже, суб’єктом звернення щодо надання адміністративної послуги можуть бути:
1) фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства);
2) фізична особа-підприємець;
3) юридична особа.
Суб’єкт надання адміністративних послуг
п. 3 ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги» визначено коло суб’єктів, які можуть надавати адміністративні послуги (суб’єкти надання адміністративної послуги) – уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги:
1) орган виконавчої влади, інший державний орган, його посадові особи;
2) орган влади Автономної Республіки Крим, його посадова особа;
3) орган місцевого самоврядування, його посадові особи;
4) державний реєстратор, суб’єкт державної реєстрації.
Цей перелік є вичерпним. Законодавець використав саме інституційний критерій для формування переліку суб’єктів надання адміністративної послуги, а не функціональний. Це означає, що за чинним Законом жодні інші суб’єкти не можуть надавати адміністративні послуги.
1) Органи виконавчої влади як суб’єкти надання адміністративних послуг. Виходячи зі змісту розділуVII Конституції України,до системи органів виконавчої влади України входять: 1) Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади; 2) центральні органи виконавчої влади – міністерства та інші органи; 3) місцеві органи виконавчої влади – обласні (Київська і Севастопольська міські), районні державні адміністрації.
2) До інших центральних органів виконавчої влади належать: служби, агентства, інспекції, комісії, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, інші центральні органи виконавчої влади.
Інші державні органи, які надають адміністративні послуги, – це насамперед державні органи, які не віднесені до органів виконавчої влади (наприклад, Національний банк України, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг тощо). При цьому ні законодавець (Верховна Рада України), ні судові органи, ні органи прокуратури адміністративних послуг не надають.
2) Органи місцевого самоврядування як суб’єкти надання адміністративних послуг.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» виділяє повноваження органів місцевого самоврядування, поділяючи їх на виключну компетенцію органів місцевого самоврядування та делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищ-них, міських рад. Виключну компетенцію органів місцевого самоврядування складають питання, що вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради та районної і обласної ради, а також власні повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Отже, повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні, пов’язані з вирішенням питань місцевого значення, та делеговані, що стосуються здійснення програм загальнодержавного значення.
В частині делегованих повноважень передбачено, що органи місцевого самоврядування здійснюють організаційне забезпечення надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через ЦНАП.
Обсяг надання муніципальних послуг, які можуть надавати районні та обласні ради, обмежений повноваженнями цих органів, що є здебільшого організаційними та майже не передбачають виконання управлінських дій, спрямованих на забезпечення потреб конкретних громадян. Тому така особливість є обмеженням діяльності районних та обласних рад як органів місцевого самоврядування регіонального рівня.
Об’єднані територіальні громади як суб’єкти надання адмiністративних послуг. Оптимальний перелік адміністративних послуг залежить від інституційної спроможності громади. У громадах на базі міст, особливо середніх і великих, має надаватися максимальний спектр послуг.
В об’єднаних територіальних громадах сільського типу, особливо обмеженою спроможністю, насамперед здійснюється надання найнеобхідніших адміністративних послуг, зокрема у таких сферах:
1) реєстрація актів цивільного стану (1–ї черги): державна реєстрація народження; державна реєстрація смерті; державна реєстрація шлюбу;
2) реєстрація / зняття з реєстрації мешканців: реєстрація місця проживання особи; зняття з реєстрації місця проживання особи; видання довідки про реєстрацію місця проживання особи; реєстрація місця перебування особи; видання довідки про склад сім’ї (про склад зареєстрованих у житловому приміщенні осіб);
3) паспортні послуги (1–ї черги): вклеювання до паспорта громадянина України (у формі книжечки) фотокартки при досягненні громадянином 25- або 45-річного віку; засвідчення правильності копії (фотокопії) документа і виписки з нього; засвідчення справжності підпису на документі;
4)призначення житлових субсидій;
5)призначення окремих видів державної допомоги (зокрема при народженні дитини тощо);
6)призначення та перерахунок пенсій.
У зв’язку із запровадженням у державно-правову практику України інституту старости об’єднаної територіальної громади важлива роль у наданні та сприянні громадянам в наданні адміністративних послуг належить саме цій посадовій особі місцевого самоврядування.
Основними напрямками діяльності старости є створення відповідних умов для отримання адміністративних послуг, видання довідок для одержання адміністративних послуг в адміністративних центрах ОТГ і безпосереднє надання адміністративних послуг жителям сіл та селищ, які не є адміністративними центрами ОТГ.
Для одержання громадянами адміністративних послуг в об’єднаних територіальних громадах староста має право видавати довідки про реєстрацію місця проживання (реєстрації) особи, довідки про склад сім’ї (про склад зареєстрованих у житловому приміщенні осіб). Такі довідки надаються для призначення житлових субсидій, окремих видів державної допомоги, призначення та перерахунку пенсій. Староста має печатку для довідок.
Крім того, стаття 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» виконавчий орган сільської, селищної, міської ради визначено як орган,що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної, міської ради.
3) Державний реєстратор як суб’єкт державної реєстрації також уповноважений відповідно до закону надавати адміністративні послуги.
На сьогодні відносини, які наявні у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» і підзаконними нормативно-правовими актами.
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань поширюється на державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань, що не мають статусу юридичних осіб. Цей закон спрямовано на реформування системи надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації бізнесу – забезпечення її відкритості та прозорості, оперативності та своєчасності, раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій.
Відповідно до ст. 1 Закону державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань – це особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб’єктом державної реєстрації, нотаріус (п. 5. ч. 1).
Суб’єктами державної реєстрації відповідно до вимог цього Закону є:
– Міністерство юстиції України – у виключних випадках реєстрації політичних та громадських суб’єктів;
– територіальні органи Міністерства юстиції України – у разі державної реєстрації первинних, місцевих, обласних, регіональних
республіканських професійних спілок, їх організацій та об’єднань, структурних утворень політичних партій, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних осередків всеукраїнських творчих спілок, місцевих, обласних, республіканських АРК, Київської та Севастопольської міських організацій роботодавців та їх об’єднань, чинних третейських судів, громадських об’єднань, їх відокремлених підрозділів, громадських об’єднань, що не мають статусу юридичної особи;
– виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси, акредитовані суб’єкти – у разі державної реєстрації інших юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень з державної реєстрації інших юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у разі ухвалення відповідною радою такого рішення.
Центри надання адміністративних послуг
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адміністративні послуги» центр надання адміністративних послуг – це постійно діючий робочий орган або виконавчий орган (структурний підрозділ) органу місцевого самоврядування або місцевої державної адміністрації, що зазначені у частині другій цієї статті, в якому надаються адміністративні послуги згідно з переліком, визначеним відповідно до цього Закону.
У центрах надання адміністративних послуг послуги надаються адміністратором центру, у тому числі шляхом його взаємодії з суб’єктами надання адміністративних послуг. У виняткових випадках (якщо послуги у центрах надання адміністративних послуг не можуть бути надані адміністратором або таке їх надання є значно гіршим для інтересів суб’єктів звернення та/або публічних інтересів) окремі адміністративні послуги можуть надаватися через центр надання адміністративних послуг посадовими особами суб’єктів надання адміністративних послуг на підставі узгоджених рішень з органом, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг.
Центр надання адміністративних послуг, утворений як постійно діючий робочий орган, забезпечує надання адміністративних послуг суб’єктам звернення із залученням до його роботи посадових осіб окремих виконавчих органів (структурних підрозділів) органу, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг.
Центри надання адміністративних послуг мають власні найменування та можуть мати символіку. Окремо від найменування та символіки центри мають право використовувати позначення “Центр Дії”.
2. Центри надання адміністративних послуг утворюються:
1) Київською, Севастопольською міською, районною у місті Києві, Севастополі державною адміністрацією;
2) міською, селищною, сільською радою.
Функції центру надання адміністративних послуг визначені у ст.12:
Перелік адміністративних послуг, які надаються через центр надання адміністративних послуг, визначається органом, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг.
Надання адміністративних послуг, суб’єктом надання яких є відповідна рада (її виконавчі органи або посадові особи), здійснюється виключно через центр надання адміністративних послуг.
Кабінет Міністрів України затверджує перелік адміністративних послуг органів виконавчої влади та адміністративних послуг, що надаються органами місцевого самоврядування у порядку виконання делегованих повноважень, які є обов’язковими для надання через центри надання адміністративних послуг.
Якщо адміністративні послуги надаються у центрах надання адміністративних послуг, суб’єктам надання адміністративних послуг забороняється приймати заяви, видавати суб’єктам звернення оформлені результати надання адміністративних послуг (у тому числі рішень про відмову в наданні адміністративних послуг) поза зазначеними центрами, їх територіальними підрозділами та віддаленими (у тому числі пересувними) робочими місцями адміністраторів, крім випадків подання заяв з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг.
За рішенням органу, що утворив центр надання адміністративних послуг, у такому центрі також може здійснюватися:
1) прийняття звітів, декларацій, скарг;
2) надання консультацій;
3) прийняття та видача документів, не пов’язаних з наданням адміністративних послуг;
4) укладення договорів і угод представниками суб’єктів господарювання, які займають монопольне становище на відповідному ринку послуг, які мають соціальне значення для населення (водо-, тепло-, газо-, електропостачання тощо);
5) надання суб’єктам звернення можливості самостійно звернутися за отриманням адміністративних послуг, які надаються в електронній формі, за допомогою безоплатного використання ними місць для самообслуговування.
Функціонує ЦНАП на підставі Положення про центр надання адміністративних послуг та його регламенту, що затверджуються органом, який прийняв рішення про утворення центру. Кабінет Міністрів України затверджує примірне положення про центр надання адміністративних послуг та його регламент .
Рішення про утворення центру, про затвердження положення про центр надання адміністративних послуг, про затвердження регламенту центру надання адміністративних послуг, а також переліку адміністративних послуг, що надаються через центр надання адміністративних послуг, які прийняті на підставі примірного положення про центр надання адміністративних послуг, примірного регламенту центру надання адміністративних послугі, не є регуляторними актами у сфері господарської діяльності та не підлягають державній реєстрації.
Із законодавчого визначення слідує, що ЦНАП юридично може мати два статуси: постійний чинний робочий орган або структурний підрозділ. Статус постійного чинного робочого органу передбачає його формування з працівників різних суб’єктів надання адміністративних послуг, зокрема залучення до складу такого органу працівників різних суб’єктів надання адміністративних послуг принаймні для консультування. Статус структурного підрозділу місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування передбачає, що така одиниця є окремим утворенням з власним штатним розписом і власним персоналом (насамперед адміністраторами). Рішення про вибір статусу належить до компетенції органу, який утворює ЦНАП.
Згідно з положеннями про центр надання адміністративних послуг метою створення ЦНАП є забезпечення надання адміністративних послуг:
1) організація надання адміністративних послуг у найкоротший строк і за мінімальної кількості відвідувань суб’єктами звернень;
2) спрощення процедури отримання адміністративних послуг і поліпшення якості їх надання;
3) забезпечення інформування суб’єктів звернень про вимоги та порядок надання адміністративних послуг, що надаються через адміністратора.
Адміністратори
Відповідно до ст. 13 Закону «Про адміністративні послуги» суб’єкт звернення для отримання адміністративної послуги в центрі надання адміністративних послуг звертається до адміністратора.
Адміністратор – це посадова особа органу, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг, яка надає адміністративні послуги або організовує їх надання шляхом взаємодії з суб’єктами надання адміністративних послуг.
У разі утворення центру надання адміністративних послуг як постійно діючого робочого органу до його складу включаються окремі посадові особи виконавчих органів (структурних підрозділів) органу, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг, на яких можуть покладатися всі або окремі завдання адміністратора.
Ч.4 ст.13 Закону Основними завданнями адміністратора є:
1) надання суб’єктам звернень вичерпної інформації та консультацій щодо вимог і порядку надання адміністративних послуг;
2) отримання від суб’єктів звернень документів, потрібних для надання адміністративних послуг, їх реєстрація та подання документів (їх копій) відповідним суб’єктам надання адміністративних послуг не пізніше наступного робочого дня після їх отримання;
3) видання або забезпечення направлення через засоби поштового зв’язку суб’єктам звернень результатів надання адміністративних послуг, повідомлення про можливість отримання адміністративних послуг, оформлених суб’єктами надання адміністративних послуг;
4) організаційне забезпечення надання адміністративних послуг суб’єктами надання таких послуг;
5) здійснення контролю за додержанням суб’єктами надання адміністративних послуг термінів розгляду справ та ухвалення рішень;
6) надання адміністративних послуг;
7) складення протоколів про адміністративні правопорушення;
8) розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладення стягнень.
Ч.5 ст.13 Закону:
Адміністратор має право:
1) безоплатно одержувати від суб’єктів надання адміністративних послуг, підприємств, установ, організацій, які належать до сфери їх управління, документи та інформацію, пов’язані з наданням адміністративних послуг;
2) погоджувати документи (рішення) в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування, отримувати їх висновки з метою надання адміністративної послуги без залучення суб’єкта звернення;
3) інформувати керівника центру надання адміністративних послуг і керівників суб’єктів надання адміністративних послуг про порушення термінів розгляду заяв щодо надання адміністративної послуги, вимагати вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень;
4) посвідчувати власним підписом і печаткою (штампом) копії (фотокопії) документів і виписок з них, витягів з реєстрів та баз даних, які потрібні для надання адміністративної послуги.
За рішенням органу, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг, окремі завдання адміністратора, пов’язані з наданням адміністративних послуг, отриманням заяв та документів, видачею результатів надання адміністративних послуг, може здійснювати староста.
Поділитися посиланням: