Під принципами адміністративних процедур слід розуміти ключові базові ідеї, які лежать в основі здійснення процедурної діяльності, характеризуються універсальністю та визначають спрямованість дій суб’єктів публічного адміністрування.
До загальних принципів адміністративних процедур належать:
– верховенства права – принцип здійснення адміністративних процедур, закріплений у ст. 8 Конституції України;
– системності – держава намагається створити чітку та зрозумілу систему адміністративних процедур, елементами якої є суб’єкт публічного адміністрування, до якого має можливість звертатися фізична чи юридична особа; нормативно-правові акти, що врегульовують порядок здійснення адміністративної процедури; адміністративний акт, який видається за результатами розгляду заяви; зміст і цільове призначення адміністративної процедури тощо;
– неупередженості та безсторонності адміністративної процедури –не допускається будь-яка неправомірна заінтересованість суб’єкта публічного адміністрування в результатах такого розгляду;
– оптимізації адміністративних процедур – адміністративна процедура здійснюється найменш витратним, найбільш економним шляхом;
– правової визначеності –ясність й недвозначності практики здійснення адміністративних процедур;
– підконтрольності – полягає в існуванні в державі системи контрольних органів і відповідних механізмів, які дозволяють ефективно контролювати порядок здійснення адміністративних процедур і за потреби коригувати дії безпосередніх виконавців;
– пріоритетності прав і свобод людини –обов’язок суб’єкта публічного адміністрування виходити передусім з найбільш прийнятного для заявника рішення;
– презюмованої правомірності правової позиції заявника – принцип, відповідно до якого особа, яка подає заяву, вважається такою, що має нормативно визначені підстави для можливості звернення, а розгляд індивідуальної справи та підготовка адміністративного акта відбуваються з акцентом на сутність викладеного прохання заявника. Відповідно всі сумніви щодо правомірності правової позиції заявника мають тлумачитися на його користь.
До спеціальних принципів належать:
1) Принцип рівності перед законом;
2) Принцип доступ до інформації;
3) Право на допомогу та представництво;
4) Право бути вислуханим;
5) Ефективність, оперативність (розумні строки);
6) Умотивованість рішення;
7) Ефективний засіб захисту.
Варто зазначити, що вже згадуваний законопроект № 3475 від 14.05.2020 “Про адміністративну процедуру” передбачає свій перелік принципів адміністративної процедури:
Так, відповідно до ст. 4 Законопроекту принципами адміністративної процедури є:
1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності;
12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні;
13) гарантування ефективних засобів правового захисту.
Принципи адміністративної процедури, визначені цим Законом, поширюються також на адміністративну діяльність адміністративних органів, що не вимагає прийняття адміністративних актів.
Зміст окремих принципів адміністративної процедури (верховенства права, зокрема законність та юридична визначеність, рівність перед законом, обґрунтованість та визначеність, безсторонність (неупередженість) адміністративного органу, добросовісність і розсудливість, пропорційність, відкритість, своєчасність і розумний строк, ефективність, презумпція правомірності дій та вимог особи, офіційність, гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, гарантування ефективних засобів правового захисту)
Зміст вказаних принципів адміністративної процедури визначається у Законопроекті 3475 від 14.05.2020 “Про адміністративну процедуру” (статті 5 – 18), отже розглянемо кожен з них більш детально.
1) Верховенство права (ст. 5)
Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
2) Законність (ст. 6)
1. Адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Адміністративний орган застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом.
3. Здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
1) дискреційне повноваження передбачено законом;
2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
При цьому, дискреційне повноваження у цьому Законопроекті визначається якповноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
4. Висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх адміністративних органів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
5. Адміністративний орган, що порушив право, свободу чи законний інтерес особи, зобов’язаний за власною ініціативою протягом розумного строку з дня виявлення порушення поновити право, свободу чи законний інтерес, не чекаючи подання скарги чи пред’явлення позову та запобігаючи повторенню порушення у майбутньому.
Адміністративний орган відповідно до Законопроекту – це орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб’єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації.
У своїй первісній редакції законопроект також передбачав, що адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження застосовує норми права з урахуванням судової практики щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.
3) Рівність перед законом (ст. 7)
1. Адміністративне провадження здійснюється на засадах рівності перед законом усіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, стану здоров’я, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, рівності перед законом усіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших ознак чи обставин.
2. У випадках та порядку, визначених законом, окремі категорії осіб (малолітні та неповнолітні особи, особи з інвалідністю, іноземці, особи без громадянства, інші визначені законом категорії осіб) під час здійснення адміністративного провадження користуються додатковими гарантіями, передбаченими законом.
4) Обґрунтованість (ст. 8) (у первісній редакції “Обґрунтованість та визначеність)
1. Адміністративний орган забезпечує належність та повноту з’ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи.
2. Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.
3. Адміністративний орган зобов’язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
4. Якщо адміністративний орган змінює оцінку та висновки в однакових чи подібних справах, він зобов’язаний надати належне обґрунтування такої зміни.
У первісній редакції Законопроект також передбачав, що за змістом адміністративний акт повинен бути належно визначеним та зрозумілим.
1. Адміністративний орган забезпечує однакове ставлення до всіх учасників адміністративного провадження.
2. Не допускається неправомірна заінтересованість адміністративного органу в результатах розгляду та вирішення справи.
3. Посадова особа адміністративного органу повинна вживати заходів щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у своїй діяльності та діяльності інших посадових осіб, пов’язаній з розглядом та вирішенням справи, відповідно до порядку, визначеного Законом України “Про запобігання корупції”.
6) Добросовісність і розсудливість (ст. 10)
1. Адміністративний орган зобов’язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом.
2. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства.
3. Особа зобов’язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними.
7) Пропорційність (ст. 11)
1. Адміністративний орган повинен дотримуватися принципу пропорційності під час:
1) прийняття адміністративних актів (визначення адміністративного акту було надано у попередньому уроці);
2) прийняття процедурних рішень і вчинення процедурних дій.
Процедурне рішення – це рішення адміністративного органу, що приймається під час розгляду справи, але яким справа не вирішується по суті.
Процедурна дія – це дія адміністративного органу, що вчиняється під час розгляду справи, але якою справа не вирішується по суті.
2. Адміністративний акт повинен прийматися з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для права, свободи чи законного інтересу особи і цілями, на досягнення яких спрямований адміністративний акт. Негативні наслідки для особи та публічних інтересів повинні бути найменшими.
3. Адміністративний орган зобов’язаний використовувати свої повноваження з метою, з якою такі повноваження надані. Мета, з якою надано повноваження, визначається законом або випливає з його положень.
8) Відкритість (ст. 12)
1. Адміністративний орган зобов’язаний у порядку, встановленому законом, забезпечувати реалізацію права особи на доступ до інформації, що пов’язана з прийняттям та виконанням адміністративного акта стосовно неї.
2. Учасник адміністративного провадження має право знати про початок адміністративного провадження та про своє право на участь у такому провадженні, а також право на ознайомлення з матеріалами відповідної справи.
3. Забороняється розголошення наявних у справі відомостей, що відповідно до закону становлять інформацію з обмеженим доступом.
9) Своєчасність і розумний строк (ст. 13)
1. Адміністративний орган розглядає та вирішує справу, а також вчиняє процедурну дію та/або приймає процедурне рішення протягом розумного строку (у найкоротший строк, достатній для здійснення адміністративного провадження), але не пізніше граничних строків, визначених законом.
2. Адміністративний орган вирішує справу своєчасно, а саме до настання обставин, за яких прийняття адміністративного акта може втратити актуальність.
10) Ефективність (ст. 14)
1. Адміністративний орган організовує розгляд та вирішення справ, що належать до його компетенції, з найменшими витратами коштів та інших ресурсів, у простий та ефективний спосіб.
2. Адміністративний орган забезпечує розгляд і вирішення справи з вчиненням процедурних дій, що є достатніми та необхідними для належного вирішення справи.
11) Презумпція правомірності дій та вимог особи (ст. 15)
1. Дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи.
2. Сумніви щодо правомірності дій та вимог особи, що виникають внаслідок неоднозначного (множинного) трактування норми права, повинні тлумачитися адміністративним органом на користь їх правомірності.
12) Офіційність (ст. 16)
1. Адміністративний орган зобов’язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.
2. Адміністративний орган не може зобов’язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов’язок не визначено законом.
3. Адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу.
13) Гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні (ст. 17)
1. Особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.
2. Адміністративний орган зобов’язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов’язків.
3. Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.
14) Гарантування ефективних засобів правового захисту (ст. 18)
1. Особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону (законопроект передбачає процедуру адміністративного оскарження адміністративного акта, процедурного рішення, дії або бездіяльності до органу вищого рівня) та/або в судовому порядку.
2. Адміністративний орган зобов’язаний повідомити особу про спосіб, порядок і строк оскарження адміністративного акта, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи.
Принципи адміністративної процедури
Система принципів адміністративної процедури
Під принципами адміністративних процедур слід розуміти ключові базові ідеї, які лежать в основі здійснення процедурної діяльності, характеризуються універсальністю та визначають спрямованість дій суб’єктів публічного адміністрування.
До загальних принципів адміністративних процедур належать:
– верховенства права – принцип здійснення адміністративних процедур, закріплений у ст. 8 Конституції України;
– законності –сувора відповідність вимогам чинного законодавства;
– системності – держава намагається створити чітку та зрозумілу систему адміністративних процедур, елементами якої є суб’єкт публічного адміністрування, до якого має можливість звертатися фізична чи юридична особа; нормативно-правові акти, що врегульовують порядок здійснення адміністративної процедури; адміністративний акт, який видається за результатами розгляду заяви; зміст і цільове призначення адміністративної процедури тощо;
– неупередженості та безсторонності адміністративної процедури –не допускається будь-яка неправомірна заінтересованість суб’єкта публічного адміністрування в результатах такого розгляду;
– оптимізації адміністративних процедур – адміністративна процедура здійснюється найменш витратним, найбільш економним шляхом;
– правової визначеності –ясність й недвозначності практики здійснення адміністративних процедур;
– підконтрольності – полягає в існуванні в державі системи контрольних органів і відповідних механізмів, які дозволяють ефективно контролювати порядок здійснення адміністративних процедур і за потреби коригувати дії безпосередніх виконавців;
– пріоритетності прав і свобод людини –обов’язок суб’єкта публічного адміністрування виходити передусім з найбільш прийнятного для заявника рішення;
– презюмованої правомірності правової позиції заявника – принцип, відповідно до якого особа, яка подає заяву, вважається такою, що має нормативно визначені підстави для можливості звернення, а розгляд індивідуальної справи та підготовка адміністративного акта відбуваються з акцентом на сутність викладеного прохання заявника. Відповідно всі сумніви щодо правомірності правової позиції заявника мають тлумачитися на його користь.
До спеціальних принципів належать:
1) Принцип рівності перед законом;
2) Принцип доступ до інформації;
3) Право на допомогу та представництво;
4) Право бути вислуханим;
5) Ефективність, оперативність (розумні строки);
6) Умотивованість рішення;
7) Ефективний засіб захисту.
Варто зазначити, що вже згадуваний законопроект № 3475 від 14.05.2020 “Про адміністративну процедуру” передбачає свій перелік принципів адміністративної процедури:
Так, відповідно до ст. 4 Законопроекту принципами адміністративної процедури є:
1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності;
2) рівність перед законом;
3) обґрунтованість;
4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу;
5) добросовісність і розсудливість;
6) пропорційність;
7) відкритість;
8) своєчасність і розумний строк;
9) ефективність;
10) презумпція правомірності дій та вимог особи;
11) офіційність;
12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні;
13) гарантування ефективних засобів правового захисту.
Принципи адміністративної процедури, визначені цим Законом, поширюються також на адміністративну діяльність адміністративних органів, що не вимагає прийняття адміністративних актів.
Зміст окремих принципів адміністративної процедури (верховенства права, зокрема законність та юридична визначеність, рівність перед законом, обґрунтованість та визначеність, безсторонність (неупередженість) адміністративного органу, добросовісність і розсудливість, пропорційність, відкритість, своєчасність і розумний строк, ефективність, презумпція правомірності дій та вимог особи, офіційність, гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, гарантування ефективних засобів правового захисту)
Зміст вказаних принципів адміністративної процедури визначається у Законопроекті 3475 від 14.05.2020 “Про адміністративну процедуру” (статті 5 – 18), отже розглянемо кожен з них більш детально.
1) Верховенство права (ст. 5)
Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
2) Законність (ст. 6)
1. Адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Адміністративний орган застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом.
3. Здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
1) дискреційне повноваження передбачено законом;
2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
При цьому, дискреційне повноваження у цьому Законопроекті визначається як повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
4. Висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх адміністративних органів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
5. Адміністративний орган, що порушив право, свободу чи законний інтерес особи, зобов’язаний за власною ініціативою протягом розумного строку з дня виявлення порушення поновити право, свободу чи законний інтерес, не чекаючи подання скарги чи пред’явлення позову та запобігаючи повторенню порушення у майбутньому.
Адміністративний орган відповідно до Законопроекту – це орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб’єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації.
У своїй первісній редакції законопроект також передбачав, що адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження застосовує норми права з урахуванням судової практики щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.
3) Рівність перед законом (ст. 7)
1. Адміністративне провадження здійснюється на засадах рівності перед законом усіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, стану здоров’я, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, рівності перед законом усіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших ознак чи обставин.
2. У випадках та порядку, визначених законом, окремі категорії осіб (малолітні та неповнолітні особи, особи з інвалідністю, іноземці, особи без громадянства, інші визначені законом категорії осіб) під час здійснення адміністративного провадження користуються додатковими гарантіями, передбаченими законом.
4) Обґрунтованість (ст. 8) (у первісній редакції “Обґрунтованість та визначеність)
1. Адміністративний орган забезпечує належність та повноту з’ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи.
2. Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.
3. Адміністративний орган зобов’язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
4. Якщо адміністративний орган змінює оцінку та висновки в однакових чи подібних справах, він зобов’язаний надати належне обґрунтування такої зміни.
У первісній редакції Законопроект також передбачав, що за змістом адміністративний акт повинен бути належно визначеним та зрозумілим.
5) Безсторонність (неупередженість) адміністративного органу (ст. 9)
1. Адміністративний орган забезпечує однакове ставлення до всіх учасників адміністративного провадження.
2. Не допускається неправомірна заінтересованість адміністративного органу в результатах розгляду та вирішення справи.
3. Посадова особа адміністративного органу повинна вживати заходів щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у своїй діяльності та діяльності інших посадових осіб, пов’язаній з розглядом та вирішенням справи, відповідно до порядку, визначеного Законом України “Про запобігання корупції”.
6) Добросовісність і розсудливість (ст. 10)
1. Адміністративний орган зобов’язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом.
2. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства.
3. Особа зобов’язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними.
7) Пропорційність (ст. 11)
1. Адміністративний орган повинен дотримуватися принципу пропорційності під час:
1) прийняття адміністративних актів (визначення адміністративного акту було надано у попередньому уроці);
2) прийняття процедурних рішень і вчинення процедурних дій.
Процедурне рішення – це рішення адміністративного органу, що приймається під час розгляду справи, але яким справа не вирішується по суті.
Процедурна дія – це дія адміністративного органу, що вчиняється під час розгляду справи, але якою справа не вирішується по суті.
2. Адміністративний акт повинен прийматися з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для права, свободи чи законного інтересу особи і цілями, на досягнення яких спрямований адміністративний акт. Негативні наслідки для особи та публічних інтересів повинні бути найменшими.
3. Адміністративний орган зобов’язаний використовувати свої повноваження з метою, з якою такі повноваження надані. Мета, з якою надано повноваження, визначається законом або випливає з його положень.
8) Відкритість (ст. 12)
1. Адміністративний орган зобов’язаний у порядку, встановленому законом, забезпечувати реалізацію права особи на доступ до інформації, що пов’язана з прийняттям та виконанням адміністративного акта стосовно неї.
2. Учасник адміністративного провадження має право знати про початок адміністративного провадження та про своє право на участь у такому провадженні, а також право на ознайомлення з матеріалами відповідної справи.
3. Забороняється розголошення наявних у справі відомостей, що відповідно до закону становлять інформацію з обмеженим доступом.
9) Своєчасність і розумний строк (ст. 13)
1. Адміністративний орган розглядає та вирішує справу, а також вчиняє процедурну дію та/або приймає процедурне рішення протягом розумного строку (у найкоротший строк, достатній для здійснення адміністративного провадження), але не пізніше граничних строків, визначених законом.
2. Адміністративний орган вирішує справу своєчасно, а саме до настання обставин, за яких прийняття адміністративного акта може втратити актуальність.
10) Ефективність (ст. 14)
1. Адміністративний орган організовує розгляд та вирішення справ, що належать до його компетенції, з найменшими витратами коштів та інших ресурсів, у простий та ефективний спосіб.
2. Адміністративний орган забезпечує розгляд і вирішення справи з вчиненням процедурних дій, що є достатніми та необхідними для належного вирішення справи.
11) Презумпція правомірності дій та вимог особи (ст. 15)
1. Дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи.
2. Сумніви щодо правомірності дій та вимог особи, що виникають внаслідок неоднозначного (множинного) трактування норми права, повинні тлумачитися адміністративним органом на користь їх правомірності.
12) Офіційність (ст. 16)
1. Адміністративний орган зобов’язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.
2. Адміністративний орган не може зобов’язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов’язок не визначено законом.
3. Адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу.
13) Гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні (ст. 17)
1. Особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.
2. Адміністративний орган зобов’язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов’язків.
3. Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.
14) Гарантування ефективних засобів правового захисту (ст. 18)
1. Особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону (законопроект передбачає процедуру адміністративного оскарження адміністративного акта, процедурного рішення, дії або бездіяльності до органу вищого рівня) та/або в судовому порядку.
2. Адміністративний орган зобов’язаний повідомити особу про спосіб, порядок і строк оскарження адміністративного акта, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи.
Поділитися посиланням: