Принципи належного врядування

Належне врядування має вісім основних характеристик. Ними є участь, орієнтація на консенсус, відповідальність (підзвітність), прозорість, належне реагування, ефективність і результативність, рівність і врахування інтересів та відповідність принципу верховенства права. Воно засвідчує, що корупція є мінімізованою, погляди меншості враховано та голоси найбільш незахищених верств суспільства почуто під час ухвалення рішень. Воно також є відповідним до чинних і майбутніх потреб суспільства.

У країнах-учасницях ЄС щодо принципів належного вряду- вання погодженою є позиція, що вони встановлюють стандарти та стимулюють публічних службовців на забезпечення публіч- ного інтересу. При цьому їх формальна легалізація здійснюється в різного рівня нормах адміністративного права – від конституцій до окремих нормативних актів і судових прецедентів.

Тим самим значення принципів належного врядування для публічного адміністрування полягає в тому, що вони встановлюють стандарти та стимулюють публічних службовців на забезпечення публічного інтересу.

Сутнісною відмінністю принципів належного врядування в краї нах-учасницях ЄС та України є те, що вони – не просто ідеї, засновані на чиїсь добрій волі, а реально виконуються на всіх рівнях публічного адміністрування, дієво захищаються від порушень незалеж- ними органами контролю, системою юстиції, судовою владою та парламентським контролем.

Таким чином, сутністю принципів належного врядування в краї нах-учасницях ЄС є те, що вони реально виконуються на всіх рівнях публічного адміністрування, адже дієво захищені від порушень – громадським контролем, виконавчим контролем системи органів юстиції, судовою владою та парламентським контролем.

У сфері права Європейського Економічного Співтовариства Європейський суд визначив багато принципів адміністративного права, давши посилання на його загальні принципи, характерні на сьогодні для держав-членів ЄС.

У судовій практиці Європейського суду з прав людини визнача- ються вагомі принципи, що мають виконуватися всіма державами-членами ЄС, зокрема це: принцип адміністрування через закон; принципи пропорційності, юридичної визначеності, захисту законних очікувань, недопущення дискримінації, право на слухання в ході адміністративних процедур щодо ухвалення рішень; забезпечувальні заходи; спра- ведливі умови доступу громадян до адміністративних судів; позадоговірна відповідальність публічної адміністрації.

Також у системі принципів належного врядування вагому роль відграють висвітлені у «Білій Книзі» Європейського врядування п’ять принципів ефективного врядування: відкритість, участь, підзвітність, ефективність і злагодженість. Кожен принцип є важливим для більш демократичного врядування, адже вони підтриму- ють демократію та принцип верховенства права в державах-членах ЄС та можуть бути застосовані на всіх рівнях влади – світовому, європейському, національному, регіональному й місцевому.

Основні принципи належного врядування

Основними групами принципів належного врядування є:

  • принцип забезпечення участі в ухваленні рішень і належного реагування;
  • принцип відкритості і прозорості;
  • принцип доброчесності й етичної поведінки;
  • принцип ефективності, компетентності і спроможності;
  • принцип інноваційності та відкритості до змін;
  • принцип сталості та довгострокової орієнтованості;
  • принцип поваги до прав людини та культурної різноманіт- ності;
  • принцип забезпечення соціальної згуртованості і підзвітності. Для характеристики наведених вище основних груп принци- пів належного врядування можуть використовуватися додаткові принципи.

Принцип забезпечення участі в ухваленні рішень і належного реагування

У країнах-учасницях ЄС діє консенсусна модель управлінської культури, що передбачає існування згоди між громадянами з приводу механізмів ухвалення публічних рішень, а також стосовно головних проблем, які постають перед суспільством, і засобів їх вирішення. При цьому така діяльність базується на участі громад- ськості у процесі ухвалення рішень, залученні учасників до викла- дення свого бачення формату їхньої участі; наданні учасникам громадськості інформації, необхідної для ефективної участі; визнанні та обговоренні потреб та інтересів усіх учасників, зокрема осіб, які ухвалюють рішення; наданні громадськості можливості впливати на рішення; доведенні до відома учасників, яким чином їх внесок вплинув на ухвалене рішення.

Наприклад, Кодекс належної практики участі громадськості у процесі ухвалення рішень Ради Європи визначає такі важливі засади участі громадськості:

  • участь у збиранні й переданні поглядів різних членів громад- ських організацій з метою впливу на процес ухвалення політичних рішень;
  • довіра та чесна взаємодія між політичними силами й суспільством;
  • відповідальність і прозорість як з боку громадських органі- зацій, так і з боку державних органів, оскільки важливо визнавати громадські організації як вільні й незалежні структури із власними цілями, рішеннями та заходами.

Рекомендації щодо поліпшення участі об’єднань у публічному процесі ухвалення рішень від учасників містять такі засадничі вимоги:

  • прозорість у доступі громадськості до всіх документів, проектів, рішень і висновків, які мають значення для процесу участі;
  • неупередженість з боку громадських організацій, оскільки вони мають право діяти самостійно та відстоювати різні позиції перед органами влади;
  • відкритість і доступність, оскільки процеси участі мають бути відкритими та доступними для всіх на основі узгоджених меж участі;
  • відповідальність та ефективність, за яких участь має бути зорієнтованою на результат, щоб мати реальний вплив на зміст, а також органи мусять нести відповідальність перед суспільством за плин консультаційних процесів і доповідати про їх результати;
  • відсутність дискримінації;
  • рівне ставлення та відкритість, а саме рівний доступ для всіх, зокрема задоволення потреб меншин, осіб, які перебувають у несприятливих умовах, вразливих чи соціально відчужених осіб або груп осіб, які бажають взяти участь;
  • незалежність об’єднань, зокрема відмова від нав’язування зобов’язань громадських організацій щодо участі в процесах ухвалення рішень або відстоювання певних позицій.

Принцип відкритості й прозорості

Згідно зі стандартами ЄС відкритість полягає в тому, що публічні інституції мають працювати більш відкрито. Вони мусять активно обмінюватися інформацією з державами-членами ЄС про те, чим займається ЄС та які рішення він ухвалює. Вони мають викладати інформацію мовою, що є доступною та зрозумілою широкому загалу. Прозорість означає, що рішення ухвалюють та їхнє введення в дію відбувається відповідно до процедур, передбачених законом та інструкціями (законодавством). Це також означає, що інформація наявна та вільно доступна для тих, кого може стосуватись відповідне рішення чи його введення в дію. Це також означає, що інформація надається в достатній кількості, у зрозумі- лій формі, а також через засоби масової інформації.

Принцип відкритості та прозорості передбачає відкритість публічної адміністрації для зовнішніх перевірок, зокрема прозорість характеризує доступність інформації про внутрішню діяльність органів влади. Відкритість і прозорість дозволяє кожному дізнатися про механізми ухвалення управлінських рішень та створює умови органам нагляду для проведення зовнішніх перевірок.

Відкритість влади поєднує три головні елементи:

  • прозорість (transparency), іншими словами – перебування під публічним контролем;
  • доступність (accessibility) кожному, у будь-який час, всюди;
  • чутливість до нових ідей і вимог, готовність оперативно реагувати (responsiveness).

Поняття «відкритість» має ширше значення, ніж широковжива- ний термін «прозорість». Відкритість передбачає ще два аспекти – «доступність» та «чутливе реагування», що є іншими характерис- тиками якості взаємодії органів влади з громадськістю, якій вона слугує1.

Принцип доброчесності й етичної поведінки

Категорія «доброчесність» належить до фундаментальних кате- горій науки, під якою розуміють високу моральну чистоту, чесність. Виходячи з цього, діяльність суб’єктів публічної адміністрації має відбивати особистості стійкі позитивні моральні якості, спрямовані на досягнення добра (публічного інтересу) як для окремої особи, так і суспільства загалом2.

Принцип етичної поведінки суб’єктів публічної адміністрації включає в себе засади етики публічної служби, які ґрунтуються на положеннях Конституції України, законодавства про державну службу (служби в органах місцевого самоврядування) та запобі- гання корупції, а саме: служіння народу України та суспільству (забезпечувати публічний, а не відомчий інтерес); гідна поведінка (бути ввічливими у стосунках з громадянами, колегами й підлеглими); неупередженість і політична нейтральність (не використовувати службові повноваження в інтересах політичних партій або окремих політиків); недопущення виконання незаконних рішень чи доручень; сумлінність; нерозголошення інформації.

Принципи ефективності, компетентності й спроможності

Принцип ефективності полягає в тому, що публічне адміністрування має бути ефективним й своєчасним, таким, що забезпечує все, що потрібне, на підставі чітких завдань, оцінки майбутнього впливу та у випадках, де це можливо, – попереднього досвіду. Реалізація принципу ефективності також залежить від упровадження політики ЄС на пропорційній основі та від того, чи рішення ухвалюються на найбільш доречному рівні.

Принцип компетентності й спроможності полягає в тому, що суб’єкти публічної адміністрації мають володіти достатнім рівнем комплексу професійних знань, умінь, властивостей і якостей та здатні до здійснення оптимального й ефективного публічного адміністрування у сфері своєї компетенції.

Принцип інноваційності та відкритості до змін

Потреба імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, з іншої1, не залишає інших варіантів для вітчизняної публічної адміністрації, як здійс- нювати адміністративну діяльність через трансформацію (запо- зичення) наукових досліджень і публічних управлінських розро- бок у практику публічного адміністрування, використовуючи нові підходи щодо надання адміністративних послуг і здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності з метою адаптації їх до стандартів ЄС та подальшого розвитку. Українська публічна адміністрація має працювати більш відкрито, . активно обмінюватися інформацією з державами–членами ЄС, прищеплювати високі європейські цінно- сті та застосовувати формальні процедури публічного управління та технічного забезпечення публічного адміністрування.

Принцип сталості та довгострокової орієнтованості

Сталий розвиток у публічному адмініструванні2 означає таке використання публічною адміністрацією людських, економічних, соціальних, природних та інших ресурсів, щоб ними могли скори- статися й подальші покоління. Щоб залишити у спадок подальшим поколінням дійсно демократичну, правову державу з розвиненим громадянським суспільством та належною ринковою економікою, теперішні суб’єкти публічної адміністрації мають здійснювати публічне управління не тільки ефективно, але й відповідально, не припускаючи (попереджаючи) негативних економічних, соціальних, екологічних та інших перекосів. Тим самим, вони забезпечуватимуть динамічні, але еволюційні реформи, орієнтовані на довго- строкову перспективу.

Принципи поваги до прав людини та культурної різноманітності

Принцип поваги до прав людини є провідним в адміністративному праві, адже:

  • з погляду теорії природного права право є справедливе та гуманне, основним його завданням однозначно визнається забез- печення природних прав і свобод людини та громадянина – життя і здоров’я, честі, гідності, безпеки, права на опір насиллю тощо;
  • виходячи з цього будь-яке джерело адміністративного права лише тоді може вважатися правовим, коли відповідає природному праву та узгоджується з ним;
  • основними глобальними напрямками діяльності суб’єктів публічної адміністрації, з погляду філософії природного праворо- зуміння, є пріоритет забезпечення охорони прав і свобод людини1. Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм куль- турного самовираження визначила зміст принципу поваги до прав людини та основоположних свобод («Охорона та заохочення куль- турного розмаїття можливі тільки тоді, коли гарантовано права людини та основоположні свободи, як-от: свободу вираження думок, інформації та комунікації, а також можливість для окре- мих осіб вибирати форми культурного самовираження») та прин- ципу рівної гідності й поваги до всіх культур («Охорона й поши- рення розмаїття форм культурного самовираження передбачають визнання рівної гідності й поваги до всіх культур, зокрема культури осіб, які належать до меншин і корінних народів»).

Принципи забезпечення соціальної згуртованості й підзвітності

Принцип злагодженості на рівні країн-учасниць ЄС полягає в тому, що всі заходи мають відповідати один одному та бути легко- зрозумілими. Потреба в злагодженості всередині ЄС стає все більш актуальною, кількість завдань збільшується. Розширення ЄС призводить до ще більшого різноманіття. Такі виклики, як кліматичні або демографічні зміни, не можуть бути вирішені в рамках лише одного з напрямків політики, на якій було побудовано ЄС. Регіональна й місцева влада все частіше беруть участь у реаліза- ції такого політики. Злагодженість вимагає політичного лідерства та відповідальності інституцій ЄС для забезпечення послідовного підходу в складній системі.

Принцип підзвітності у виконавчому процесі ЄС має бути більш зрозумілим. Кожна з Інституцій ЄС має пояснювати і брати відпові- дальність за те, що вона робить для Європи. Більша ясність і відповідальність також вимагається від держав-членів ЄС та всіх інших агентів, що задіяні в розробленні й упроваджені політики ЄС на будь-якому рівні.

Отже, у повному об’ємі сутність і зміст аналізованих для потреб ЄС принципів властиві адміністративному праву України. Зокрема, принципи забезпечення соціальної згуртованості та підзвітності полягають у тому, що всі заходи різноманітних суб’єктів публічної адміністрації, а в багатьох випадках і законодавчої гілки влади, мають погоджуватися один з одним, бути націленими на відбиття російсько-терористичної агресії та найбільш повне забезпечення прав, свобод і законних інтересів приватних осіб при цьому.