Визнання права власності

Відповідно до ст. 392 ЦК власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, пред’явлення такого позову можливе у таких випадках:

1якщо особа є власником речі, але її право оспорюється або не визначається іншоюособою;

2) вразі втрати особою документа, що посвідчує її право власності;

3) в інших випадках, передбачених законом, зокрема:

– якщо особа не є власником речі але бажає їм стати, отримавши право власності на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК);

– у випадку набуття права власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери;

– за набувальною давністю (ст. 344 ЦК).

Відповідно до п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.07.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права вланості та інших речових прав» виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб’єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.Стаття 392 ЦК не регулює правовідносин щодо самочинно збудованого нерухомого майна.

Оскільки позови про визнання права власності, що пред’явлені на підставі статті 392 ЦК, пов’язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник індивідуально-визначеного майна, права якого оспорюються або не визнаються іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов’язальних відносинах, або власник, який втратив документ, що засвідчує його право власності на майно.

Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його. У випадках, коли факти оспорювання чи невизнання права власності на майно з боку інших осіб відсутні, але відсутність документа, що засвідчує право власності на майно, заважає власнику володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, відповідач у позові про визнання права власності взагалі відсутній.

Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно.

Оцінка