Загальна характеристика речових прав на чуже майно
Речові права на чуже майно – це похідні від права власності права на чужу річ, які є обмеженими у своєму змісті, і не дають управомоченій особі (титульному володільцеві) можливість впливати на річ без участі власника в межах, встановлених законом або договором.
Речові права на чуже майно характеризуються такими ознаками:
1) Мають похідний характер. Оскільки йдеться про використання чужої речі, то речові права на чуже майно не можуть виникати за умов відсутності права власності на таку річ. Після припинення речового права на чуже майно, право власності відновлюється в повному обсязі. Такий ефект називається «еластичністю» права власності.
2) Речові права на чуже майно є завжди обмеженими у своєму змісті. Так, йдеться про менший об’єм правомочностей порівняно з правом власності. Жодне з речових прав на чуже майно, встановлених ЦК, не дає можливості управомоченій осоі розпоряджатися річчю.
3) Об’єктом переважно виступає нерухоме майно.
4) Їм характерне, як і будь-якому іншому речовому праву, право слідування за річчю.
5) Види і зміст речових прав повністю визначаються законом.
6) Речові права на чуже майно мають абсолютний характер, тобтоздійснення такого речового права забезпечується пасивною поведінкою зобов’язаних осбі, які повинні утриматися від вчинення певних дій.
7) Вимоги, що випливають з речових прав на чуже майно, підлягають переважному задоволенню.
8) Захист речових прав на чуже майно, як і права власності, здійснюється за допомогою особливих речово-правових спосбів захисту: віндикація, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, визнання права власності та ін.Так, відповідно до ст. 396 ЦК особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29ЦК (положення, що визначають захист права власноті, див. тему 14 щодо захисту права власності).
Ч.1 ст. 395 ЦК визначає види речових прав на чуже майно, до яких відносить: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
При цьому у ч. 2 ст. 395 ЦК вказано, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Наприклад, у ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначаються такі види речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки;іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону.
Однак науковці вважають, що віднесення деяких вищенаведених конструкцій до речових прав є некоректним, наприклад, таких як право користування земельною ділянкою, право оренди і т.д., оскільки вони є зобов’язально-правовими конструкціями.
Земельний кодекс Україниу главі 16 визначає окремо земельний сервітут, а у главі 16-1 – право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови. Господарський кодекс України визначає право оперативного управління та господарського відання (ст.136-137 ГК). Лісовий кодекс України у ст. 23 визначає лісовий сервітут.
Загальна характеристика речових прав на чуже майно
Речові права на чуже майно – це похідні від права власності права на чужу річ, які є обмеженими у своєму змісті, і не дають управомоченій особі (титульному володільцеві) можливість впливати на річ без участі власника в межах, встановлених законом або договором.
Речові права на чуже майно характеризуються такими ознаками:
1) Мають похідний характер. Оскільки йдеться про використання чужої речі, то речові права на чуже майно не можуть виникати за умов відсутності права власності на таку річ. Після припинення речового права на чуже майно, право власності відновлюється в повному обсязі. Такий ефект називається «еластичністю» права власності.
2) Речові права на чуже майно є завжди обмеженими у своєму змісті. Так, йдеться про менший об’єм правомочностей порівняно з правом власності. Жодне з речових прав на чуже майно, встановлених ЦК, не дає можливості управомоченій осоі розпоряджатися річчю.
3) Об’єктом переважно виступає нерухоме майно.
4) Їм характерне, як і будь-якому іншому речовому праву, право слідування за річчю.
5) Види і зміст речових прав повністю визначаються законом.
6) Речові права на чуже майно мають абсолютний характер, тобтоздійснення такого речового права забезпечується пасивною поведінкою зобов’язаних осбі, які повинні утриматися від вчинення певних дій.
7) Вимоги, що випливають з речових прав на чуже майно, підлягають переважному задоволенню.
8) Захист речових прав на чуже майно, як і права власності, здійснюється за допомогою особливих речово-правових спосбів захисту: віндикація, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, визнання права власності та ін.Так, відповідно до ст. 396 ЦК особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК (положення, що визначають захист права власноті, див. тему 14 щодо захисту права власності).
Ч.1 ст. 395 ЦК визначає види речових прав на чуже майно, до яких відносить: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
При цьому у ч. 2 ст. 395 ЦК вказано, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Наприклад, у ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначаються такі види речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки;іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону.
Однак науковці вважають, що віднесення деяких вищенаведених конструкцій до речових прав є некоректним, наприклад, таких як право користування земельною ділянкою, право оренди і т.д., оскільки вони є зобов’язально-правовими конструкціями.
Земельний кодекс Україниу главі 16 визначає окремо земельний сервітут, а у главі 16-1 – право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови. Господарський кодекс України визначає право оперативного управління та господарського відання (ст.136-137 ГК). Лісовий кодекс України у ст. 23 визначає лісовий сервітут.
Поділитися посиланням: