Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину
Умови дійсності правочину (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) – це вимоги до правочину, у разі дотримання яких за правочином визнаються властивості юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб’єкти. Умови дійсності правочину визначені у ст. 203 ЦК.
1) Зміст правочину не можу суперечити вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Під моральними засадами у даному випадку розуміються загальнолюдські цінності: добро, справедливість, чесність тощо. Загалом, ця умова називається «умова законності змісту правочину».
2) Особи, які вчиняють правочин, повинні мати необхідний обсяг дієздатності.
3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Невідповідність між цими категоріями є підставою для визнання правочину недійсним. Вказана невідповідність може бути результатом помилки, обману, збігу тяжких обставин, зловмисна домовленість представника однієї зі сторін з іншою.
4) Правочин має бути спрямований на реальне настання правового результату, що ним обумовлений. Укладення правочину без наміру створює правові наслідки, передбачені ст. ст. 234 і 235 ЦК (фіктивний і удаваний правочин).
5) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
6) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину
Умови дійсності правочину (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) – це вимоги до правочину, у разі дотримання яких за правочином визнаються властивості юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб’єкти. Умови дійсності правочину визначені у ст. 203 ЦК.
1) Зміст правочину не можу суперечити вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Під моральними засадами у даному випадку розуміються загальнолюдські цінності: добро, справедливість, чесність тощо. Загалом, ця умова називається «умова законності змісту правочину».
2) Особи, які вчиняють правочин, повинні мати необхідний обсяг дієздатності.
3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Невідповідність між цими категоріями є підставою для визнання правочину недійсним. Вказана невідповідність може бути результатом помилки, обману, збігу тяжких обставин, зловмисна домовленість представника однієї зі сторін з іншою.
4) Правочин має бути спрямований на реальне настання правового результату, що ним обумовлений. Укладення правочину без наміру створює правові наслідки, передбачені ст. ст. 234 і 235 ЦК (фіктивний і удаваний правочин).
5) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
6) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Поділитися посиланням: