Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК, відповідно до п. 3 ч. 2 якої  підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Таким чином, підставою виникнення зобов’язання з відшкодування шкоди (деліктного зобов’язання) є такий юридичний факт, як завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.  Оскільки завдана шкода може мати майновий характер чи бути тільки моральною, то згідно з п. З ч. 2 ст. 11 ЦК передбачається два різновиди підстав виникнення зобов’язань з відшкодування шкоди: а) завдання майнової (матеріальної) шкоди; б) завдання моральної шкоди іншій особі. 

В юридичній літературі наголошують, що від підстав виникнення деліктних зобов’язань слід відрізняти умови їх виникнення. Умови виникнення деліктних зобов’язань відрізняються від підстав їх виникнення тим, що підстави як юридичні факти, передбачені законом,  породжують відповідні цивільно-правові відносини, а умовами визнаються ознаки, якими ці підстави характеризуються і які випливають із закону. 

Загальноприйнятими умовами виникнення деліктних зобов’язань є наступні умови:

1) шкода;

2) протиправність поведінки заподіювана;

3) причинний зв’язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою;

4) вина заподіювана шкоди.

Сукупність цих умов і є підставою для покладання на особу цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди. Ці умови є загальними умовами для виникнення зобов’язань із заподіяння шкоди тому, що їх сукупність вимагається у всіх випадках, окрім тих, які спеціально передбачені у законі. Про спеціальні умови виникнення деліктних зобов’язань мова може йти у випадку, коли перелік, вказаний вище, звужується (наприклад, коли зобов’язання з відшкодування шкоди настає за відсутності вини) або розширюється.

Шкода як одна з умов виникнення деліктних зобов’язань означає сукупність несприятливих для особи, якій вона завдана, особистих немайнових, а також майнових наслідків, що виникли у разі порушення її суб’єктивних цивільних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 та ч. 1 ст. 1167 ЦК підлягає відшкодуванню шкода як майнова (матеріальна), так і моральна (про відшкодування моральної шкоди більш детально буде йтись в наступному уроці).

Майнова шкода тісно пов’язана зі збитками. Останніми, за переважною думкою цивілістів, визнається грошове вираження майнової шкоди. При визначенні збитків, яких зазнав потерпілий внаслідок завдання шкоди його майну, слід керуватися правилами, встановленими ч. 2 ст. 22 ЦК, відповідно до якої збитками є: 

а) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 

б) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому, слід звернути увагу на такі особливості відшкодування майнової шкоди:

 1) збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі;

2) якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право;

3) на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом

Наступною умовою виникнення деліктних зобов’язань є протиправність поведінки заподіювача шкоди. Заподіяння шкоди (майнової чи моральної) завжди є явищем негативним і являє собою поведінку, що порушує заборону, встановлену правовою нормою, і при цьому порушує майнові чи немайнові права іншого учасника цивільних відносин (наприклад, порушуються такі абсолютні права як право власності, право інтелектуальної власності тощо).

На протиправність поведінки заподіювача шкоди як умови виникнення деліктних зобов’язань вказують і положення ст.ст. 1166, 1167 ЦК. Так, встановлено, зокрема, що  майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а  моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ЦК.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 1166 ЦК шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦКта іншим законом.

Виділяють три форми протиправної поведінки, внаслідок якої може бути завдана шкода: а) рішення; б) дії; в) бездіяльність. 

Рішеннями визнають такий різновид активних дій, які здійснюються суб’єктами права (наприклад, державними органами чи органами місцевого самоврядування, їхніми службовими чи посадовими особами або відповідним органом юридичної особи тощо), що підлягають відповідному зовнішньому оформленню, завдяки чому вони стають придатними для правозастосування. Дії також проявляються в активній поведінці заподіювача шкоди, що порушує обов’язок утриматися від вчинення певних дій, однак, на відміну від рішень, вони не підлягають зовнішньому оформленню. Для бездіяльності як форми протиправної поведінки характерне порушення юридичного обов’язку вчинити певні дії за певних умов.

При цьому, слід мати на увазі, що протиправність поведінки суб’єкта права, що обумовлює настання на стороні потерпілого шкоди, виключається, і відшкодуванню ця шкода не підлягає, якщо вона була завдана, зокрема: а) при належному здійсненні особою своїх професійних обов’язків; б) при здійсненні права; в) за згодою самого потерпілого; г) у стані крайньої необхідності; д) передбаченим законом вилученням майна із володіння особи.

Ще однією умовою виникнення деліктного зобов’язання є наявність причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою. Юридична суть причинного зв’язку розкривається у самому законі і полягає у тому, що неправомірно завдана майнова та моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала. Таким чином, має бути встановлений необхідний і об’єктивний зв’язок між протиправною поведінкою особи і заподіяною шкодою з тим, щоб протиправна поведінка була встановлена як причина заподіяної шкоди, яка є наслідком такої поведінки.

Вина як умова виникнення деліктного зобов’язання є залежне від волі та свідомості суб’єкта права його власне ставлення до вжиття чи невжиття заходів запобігання зовнішньому прояву своєї поведінки, яка є протиправною і шкідливою для особистих немайнових чи майнових благ, належних іншим учасникам цивільних відносин.

На відміну від кримінального права, у цивільному праві  діє принципи презумпції вини: особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК). Невинуватою ж особа визнається, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання (ч. 1 ст. 614 ЦК). Відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди.

При цьому, слід зазначити, що деліктні зобов’язання у випадках, встановлених законодавством, яких дуже багато, можуть виникати і без наявності вини.

Так, наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 1188 ЦК якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.