Засади захисту права власності

Захист і охорона власності є однією з найголовніших функ­цій держави. Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно. Держава забезпечує захист прав усіх суб´єктів права власності (ст. 13 Конституції України). Кожен має пра­во володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).

Необхідно відрізняти дві категоріїохорону права власності, тобто сукупність правових норм, які регулюють відносити власності з метою їх розвитку, попередження правопорушень та усунення причин, що їх породжуют,та захист права власності – сукупність правових засобів, що застосовуються у звязку з порушенням права власноті і направлені на відновлення або захист субєктивного права.

Таким чином, підставою для захисту права власності є порушення права власності.

Отже, захист права власності – це сукупність передбачених зако­ном цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нор­мальне господарське використання майна (тобто вони забезпе­чують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а, по-друге, застосовуються для поновлення порушених правовід­носин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нор­мальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які за­подіяні власнику.

Головна мета цивільно-правового захисту – відновлення порушеного права, попереднього майнового стану особи, права якої були порушені.

Захист права власності здійснюється в позовному порядку судом. Захисту підлягають права та законні інтереси як реальних,так іпотенційних власників. В останньому випадку мова йде про осіб, у яких право власності може виникнути на підставі рішення суду (позов про визнання права власності). Відповідачами можуть бути як незаконні володільці (добросовісні та недобросовісні), так і сторона за відповідним договором, а також особи, що заподіяли шкоди власнику.

Залежно від предмету позови можуть містити вимоги про відновлення порушеного права або мати превентивний характер (не допустити права власноті у майбутньому, передбачування,позов про усунення перешкод володіння та користування майном).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Положення про захист права власності поширюється не тіль­ки на власника, а й на осіб, які хоч і не є власниками, але во­лодіють майном на праві оперативного управління, повного гос­подарського відання чи на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (застава, оренда, схов).

Поняття та види способів захисту права власності

Право власноті захищається загальними (ст16 ЦК) та спеціальними способами захисту.

Нагадаємо, що загальні способи захисту цивільного права та інтересу вказані у ст. 16 ЦК, яка встановлює, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов’язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб;

11) суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Спеціальні способи захисту права власності характеризуються тим, що можуть бути застосовані лише щодо у відносинах власності чи інших речеве-правових відносинах, наприклад, віндикація, негаторний позов, визнання права власноті тощо.

Всі способами захисту права власності поділяються на такі групи:

– речево-правові (направлені безпосередньо на захист абсолютного права і не повязані з будь-яким конкретним зобовязанням, їх метою є відновлення тріади повноважень власника щодо належного йому майна або усунення перешкод чи сумніву у здійсненні ним повноважень);

До них відносяться:

– позов про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов);

– позов про усунення перешкод у володінні та користуванні майном (негаторний позов);

– позов про визнання права власноті (позов про виключення майна з-під арешту чи опису);

– зобовязально-правові:

– позови про відшкодування заподіяних майну збитків або збитків, завданих порушенням права власника;  

– позови про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;

– позови про повернення безпідставно набутого або збереженого майна (кондикція);

– позови про повернення речей, наданих у користування;

– тіщо випливають з різних правових інститутів:

– захист прав учасника спільної власності (позови про переведення прав і обовязків покупця);

– визнання незаконними правових актів, що порушують право власності;

– захист майнових прав власника, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим;

– відповідальність застави держателя, зберігача або опікуна спадкового майна за його пошкодження або втрату;

– позови, які захищають права власника при припиненні його права, у випадках чітко встановлених законом:

– реквізиція;

– націоналізація;

– вилучення майна або земельних ділянок для суспільних потреб.

5/5 - (2 votes)