Законодавтсвом встановлені наступні положення щодо здійснення права власності:
1) Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
2) Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
3) При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.
4) Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
5) Власність зобов’язує.
6) Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
7) Держава не втручається у здійснення власником права власності.
8) Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
9) Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
10) Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.
Отже, із вищезазначеного випливає, що загальним правилом є те, що право власності здійснюється власником на власний розсуд. Однак, оскільки реалізація власником права власності може набувати в деяких випадках суспільного значення і впливати на права та інтереси інших осіб, тому законодавцем встановлюються певні межі здійснення права власності.
Межі здійснення права власності визначаються тим, що:
1) Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
2) При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.
3) Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
4) Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.
5) Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
Також щодо меж здійснення права власності необхідно зазначити й положення ст. 13 ЦК, які в деякій мірі повторюють вищезазначені положення:
1) Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
2) При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
3) Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
4) При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
5) Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
В юридичній літературі вказується, що всі обмеження права власності поділяються за певним критеріями, а саме:
1) обмеження за законом: мають загальнообов ‘язковий характер для всіх суб‘єктів не залежно від їх волі, наприклад: право членів сім‘ї власника на проживання в його помешканні (ст. 405 ЦК).
2) обмеження, що випливають з договору: самообмеження – власник, укладаючи будь-який договір з власної волі встановлює для себе обмеження, наприклад, договір емфітерфізу.
3) обмеження встановлені рішенням суду: встановлюються незалежно від волі і є обов‘язковим для власника, наприклад, встановлення сервітуту за рішенням суду (ст. 403 ЦК).
Всі обмеження права власності слід відрізняти від обмеження кола дій, які може здійснювати власник, зокрема, це заборони встановлені протипожежними, санітарними, ветеринарнимим, епідоміологічними та іншими правилами.
Право власності є також непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 ЦК, тобто у випадку застосування реквізиції щодо майна вумовах воєнного або надзвичайного стану, коли майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.
Здійснення права власності
Законодавтсвом встановлені наступні положення щодо здійснення права власності:
1) Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
2) Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
3) При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.
4) Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
5) Власність зобов’язує.
6) Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
7) Держава не втручається у здійснення власником права власності.
8) Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
9) Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
10) Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.
Отже, із вищезазначеного випливає, що загальним правилом є те, що право власності здійснюється власником на власний розсуд. Однак, оскільки реалізація власником права власності може набувати в деяких випадках суспільного значення і впливати на права та інтереси інших осіб, тому законодавцем встановлюються певні межі здійснення права власності.
Межі здійснення права власності визначаються тим, що:
1) Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
2) При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.
3) Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
4) Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.
5) Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
Також щодо меж здійснення права власності необхідно зазначити й положення ст. 13 ЦК, які в деякій мірі повторюють вищезазначені положення:
1) Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
2) При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
3) Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
4) При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
5) Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
В юридичній літературі вказується, що всі обмеження права власності поділяються за певним критеріями, а саме:
1) обмеження за законом: мають загальнообов ‘язковий характер для всіх суб‘єктів не залежно від їх волі, наприклад: право членів сім‘ї власника на проживання в його помешканні (ст. 405 ЦК).
2) обмеження, що випливають з договору: самообмеження – власник, укладаючи будь-який договір з власної волі встановлює для себе обмеження, наприклад, договір емфітерфізу.
3) обмеження встановлені рішенням суду: встановлюються незалежно від волі і є обов‘язковим для власника, наприклад, встановлення сервітуту за рішенням суду (ст. 403 ЦК).
Всі обмеження права власності слід відрізняти від обмеження кола дій, які може здійснювати власник, зокрема, це заборони встановлені протипожежними, санітарними, ветеринарнимим, епідоміологічними та іншими правилами.
Право власності є також непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 ЦК, тобто у випадку застосування реквізиції щодо майна вумовах воєнного або надзвичайного стану, коли майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.
Поділитися посиланням: