Зміст договору

Відповідно до ст. 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Слід зазначити, що договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7  ЦК.

Також типові умови договору можуть мати значення при тлумаченні умов договору. Так, за загальних правилом, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213  ЦК. Тобто, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з’ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Деякі з умов договорів чітко витлумачені у ЦК, наприклад, строк і ціна договору.

Строк договору:

1) строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору;

2) договір набирає чинності з моменту його укладення;

3) сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення;

4) закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Ціна в договорі:

1) ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування;

2) зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом;

3) зміна ціни в договорі після його виконання не допускається;

4) якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Щодо умов договору, то слід зазначити, що умови, на яких договір укладається, мають велике практичне значення, оскільки від них, зрештою, залежать особливості договірних прав і обов’язків сторін договору, а також належне виконання зобов’язань.

Залежно від їхнього юридичного значення всі договірні умови можна звести до 3 основних груп: істотні, звичайні і випадкові.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК істотними умовами договорує:

1) умови про предмет договору

2) умови, що визначені законом як істотні;

3) умови, які є необхідними для договорів даного виду; 

4) усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як було вказано раніше, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.Тобто значення істотних умов договору визначається тим, що якщо сторонами не буде досягнуто згоди щодо хоча б однієї з істотних умов договору, то такий договір не буде вважатися укладеним. 

Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору. Тобто, при визначенні істотних умов того або іншого договору слід враховувати, що вирішення цього питання залежить, насамперед від суті конкретного договору. Однак, в будь-якому випадку, обов’язковою істотною умовою будь-якого договору є умови про предмет договору.

Звичайними називають ті умови, які передбачені нормативними актами. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. 

Випадкові умови включаються у договір на розсуд сторін. Так само, як і звичайні умови, вони не впливають на факт укладення договору і на його дійсність. Але на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом і починають діяти внаслідок одного лише факту укладення договору, випадкові умови набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір. їхня відсутність, так само, як і відсутність звичайних умов, не тягне недійсності укладеного договору.