Непідприємницькі товариства – це товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (ч. 1 ст. 85 ЦК). Як бачимо, законодавець виходить з необхідності одночасної наявності у непідприємницьких товариств визначальних ознак, а саме: заборона на отримання прибутку в якості основної мети, а також заборона на розподіл прибутку між учасниками.
При цьому слід зазначити, що згідно з ст. 86 ЦК України непідприємницькі товариства (сільськогосподарські кооперативи та сільськогосподарські кооперативні об’єднання, що діють без мети одержання прибутку, інші кооперативи, крім виробничих, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
В літературі існує два основних підходи до розмежування підприємницьких та непідприємницьких юридичних осіб, при якому основним критерієм розмежування вказаних юридичних осіб є основна мета діяльності останніх, який отримав назву функціональний.
Так, на думку російського вченого Меняєва А. В. головним недоліком функціонального підходу є те. що в рамках останнього складається якась ідеальна модель некомерційних організацій яка з практичної точки зору не просто складна в реалізації але і в принципі не відповідає дійсним економічним умовам існування некомерцінного сектору. Принципово іншим підходом до відмежування некомерційних організацій в системі юридичних осіб є так званий економічний підхід, який відштовхується не від декларативних цілей створення некомерційних організацій а від реальних закономірностей їх функціонування. І наслідком реалізації даного підходу є відмова або значне пом’якшення критерія основної цілі діяльності некомерційних організацій. При цьому законодавець повинен чітко додержуватися принципу заборони на розподіл прибутку між учасниками некомерційних організацій.
Більшість вчених підтримують позицію про те, що дійсно єдиною ознакою, яка реально дозволяє відмежувати комерційні та некомерційні організації є заборона на розподіл прибутку між учасниками некомерційних організацій. Так, на рівні ЦК України як кваліфікуючий критерій для розрізнення юридичних осіб приватного права на підприємницькі та непідприємницькі обраний функціональний критерій – здійснення непідприємницької діяльності. Як зазначають науковці, беззаперечно з цим не можна погодитись, оскільки всі юридичні особи приватного права мають право займатися підприємницькою діяльністю в межах, встановлених законом. Тому єдиним системоутворюючим критерієм їх розрізнення слід вважати заборону розподілу прибутку на користь або учасників юридичної особи, або інших заздалегідь визначених осіб, зокрема за сновників установ.
Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (ч. 1 ст. 85 ЦК). До останніх можна віднести громадські об’єднання, споживчі товариства, релігійні організації, політичні партії, благодійні організації і інші.
Ознаками непідприємницьких товариств, які відрізняють останні від підприємницьких є наступні:
По-перше, на відміну від підприємницьких, непідприємницькі товариства не є професійними учасниками майнових відносин. Непідприємницькі товариства створюються для досягнення певної мети і тому ці товариства повинні бути наділені спеціальної правоздатністю, оскільки вони можуть здійснювати лише ті дії, які спрямовані на досягнення такої мети. Разом з тим, нарівні ЦК України встановлюється для всіх юридичних осіб універсальна правоздатність. Натомість, в спеціальному законодавстві закріплюється за непідприємницькими юридичними особами спеціальна правоздатність. Так, зокрема благодійні фонди та релігійні організації можуть використовувати майно лише для досягнення цілей, передбачених їх установчими документами.
По-друге, головною метою діяльності непідприємницької юридичної особи не може слугувати отримання прибутку. Виступ непідприємницьких юридичних осіб в цивільному обороті обумовлений необхідністю матеріального забезпечення їх основної діяльності, яка не повинна бути підприємницькою. Останні створюються для досягнення соціальних, благодійних, культурних, освітніх, наукових і інших інтересів. Непідприємницьким юридичним особам дозволено поряд з основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті для якої вони були створені та сприяє її досягненню ( ст. 86 ЦК).
По-третє, за загальним правилом засновники непідприємницького товариства не вправі розподіляти між собою прибуток отриманий від діяльності. З цього правила є виключення, так споживчі товариства та кредитні спілки згідно діючого законодавства мають право на визначену частку у майні і право на частку доходу від діяльності вказаних організацій.
По-четверте, при ліквідації непідприємницьких юридичних осіб те майно, яке залишається після задоволення вимог кредиторів спрямовується у відповідності з установчими документами на мету створення цих організацій або на благодійні цілі. Так, зокрема у разі саморозпуску громадського об’єднання його майно та кошти після задоволення вимог кредиторів передаються за рішенням такого об’єднання на статутні або благодійні цілі іншому громадському об’єднанню, а в разі неприйняття такого рішення – зараховуються відповідно до закону до державного чи місцевого бюджету (ч. З ст. 24 Закону «Про громадські об’єднання»).
По-п’яте, непідприємницькі юридичні особи можуть створюватися в організаційно-правових формах передбачених не тільки ЦК України, але й іншими законами. Так. згідно зі ст. 83 ЦК юридичні особи можуть створюватися у формі товариства, установи і в інших формах встановлених законом. Для підприємницьких товариств встановлюється імперативне правило про те. що вони можуть створюватися лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Для непідприємницьких юридичних осіб подібного не передбачено. Лише у ст. 2 ст. 85 ЦК зазначається про те. шо особливості правового статусу непідприємницьких товариств встановлюються законом. З цього можна зробити висновок про те, що ЦК припускає різні форми таких товариств, не визначаючи їх. Тобто перелік організаційно-правових форм, в яких можуть існувати різні види непідприємницьких товариств є невичерпним. Як зазначається в літературі з цього приводу, таке становище обумовлено тим. що цілі для яких створюються некомерційні організації доволі різноманітні – соціальні, благодійні, культурні, освітні і інші спрямовані на досягнення суспільних благ, то й передбачити форми, які можуть прийняти некомерційні організації доволі складно. Такий підхід має як прихильників, так і тих хто заперечує проти відкритого переліку організаційно- правових форм, в яких можуть бути створені непідприємницькі юридичні особи.
(Піддубна В.Ф. Поняття та ознаки непідприємницьких юридичних осіб).
Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законами України “Про громадські об’єднання”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про кооперацію”, “Про споживчу кооперацію”, “Про споживчі спілки”, “Про кредитні спілки”, “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”, “Про благодійництво та благодійні організації”, “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про торгово-промислові палати в Україні” тощо.
До непідприємницьких організацій, створених на підставі інших актів цивільного законодавства, застосовуються положення ЦК, якщо такими актами цивільного законодавства не встановлено інше спеціальним законом.
Законодавство України визначає правовий статус, порядок утворення та діяльності непідприємницьких товариств, права та обов’язки засновників та учасників таких організацій, порядок формування органів управління цими організаціями, набуття та використання коштів та майна, а також форми їх контролю.
Цікавий поділ юридичних осіб наводить Ю.Ю. Попов за обсягом прав розподіляти прибуток і майно між учасниками (а відповідно і за обсягом майнових прав учасників):
1) юридична особа має право розподіляти прибуток між учасниками (а учасники, відповідно, можуть отримувати дивіденди), і при цьому ця юридична особа також вправі розподіляти майно між учасниками (зокрема у разі ліквідації; у разі виходу учасника з товариства, якщо такий вихід можливий);
2) юридична особа не має права розподіляти прибуток між учасниками (а учасники відповідно не можуть отримувати дивіденди), але ця юридична особа має право розподіляти майно між учасниками (зокрема в разі ліквідації; у разі виходу учасника з товариства, якщо такий вихід можливий);
3) юридична особа не має права ані розподіляти прибуток між учасниками (а учасники, відповідно, не можуть отримувати дивіденди), ані розподіляти майно між учасниками (навіть у разі ліквідації).
Ці три види юридичних осіб відображено в таблиці нижче:
Вид юридичної особи
Розподіл прибутку
Розподіл майна
1
+
+
2
–
+
3
–
–
До першого виду належать підприємницькі товариства (господарські товариства, приватні підприємства, комерційні державні та комунальні підприємства); до другого – частина непідприємницьких товариств, зокрема об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, до третього – інша частина непідприємницьких товариств, зокрема громадські об’єднання, а також установи (у розумінні абзацу першого частини 3 статті 83 ЦК213), бо вони не мають учасників.
Кожен з цих видів юридичних осіб призначений для задоволення різних майнових потреб, які не можна плутати. Наприклад, громадські об’єднання створюються як юридичні особи для матеріального забезпечення задоволення суспільно корисних потреб, а тому не можна допустити використання їхнього майна на користь членів таких організацій, зокрема і шляхом перетворення громадського об’єднання на підприємницьке товариство або товариство, яке може розподіляти своє майно між учасниками. На запобігання подібним зловживанням і спрямовані нові частини 2, 3, 4 статті 104 ЦК. Ними встановлено, зокрема, що юридичні особи можуть змінювати свою організаційно-правову форму лише в межах збереження або зменшення обсягу майнових можливостей учасників, що надає первинна організаційно-правова форма, а установа взагалі не може бути перетворена.
Водночас якщо реорганізація товариства відбувається так, що обсяг майнових можливостей учасників зменшується, то необхідне регулювання, яке захищає інтереси учасників. Таке регулювання також встановлюють нові частини 2 і 3 статті 104 ЦК: рішення про таку реорганізацію ухвалюють одностайно загальні збори учасників, у яких взяли участь усі учасники товариства.
“Стаття 104. Припинення юридичної особи … 2. Юридична особа, яка не вправі розподіляти прибуток між учасниками, не може бути реорганізована, якщо серед правонаступників є юридична особа, наділена таким правом. Якщо серед правонаступників є юридична особа, яка не вправі розподіляти прибуток між учасниками, рішення про реорганізацію товариства, наділеного таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. 3. Юридична особа, яка не вправі розподіляти майно між учасниками, зокрема у разі ліквідації, не може бути реорганізована, якщо серед правонаступників є юридична особа, наділена таким правом. Якщо серед правонаступників є юридична особа, яка не вправі розподіляти майно між учасниками, рішення про реорганізацію товариства, наділеного таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. 4. Установа не може бути перетворена, крім випадків, передбачених законом”.
Види непідприємницьких товариств
Виділяють такі види непідприємницьких товариств:
1) Кооператив – юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (ст.2 ЗУ “Про кооперацію);
2) Обслуговуючий кооператив – кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу (ст. 2 З У “Про кооперацію);
3) Споживчий кооператив (споживче товариство) – кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів (ст. 2 ЗУ “Про кооперацію);
4) Громадське об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів ( ст. 11 Закону України “Про громадські об’єднання”).
Громадське об’єднання за організаційно-правовою формою утворюється як:
Громадська організація – це громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи
Громадська спілка – це громадське об’єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.
Громадське об’єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об’єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
5) Кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.
6) Політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах (ст. 2 ЗУ “Про політичні партії в Україні” ).
7) Благодійна організація – юридична особа приватного права, установчі документи якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах, визначених ЗУ “Про благодійну діяльність та благодійні організації”, як основну мету її діяльності (ст. 1 ЗУ “Про благодійну діяльність та благодійні організації”).
8) Релігійні організації – це релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями) (ст. 7 ЗУ “Про свободу совісті та релігійні організації”).
9) Асоціація об’єднань співвласників багатоквартирного будинку – юридична особа, створена для представлення спільних інтересів об’єднань співвласників багатоквартирних будинків.
10) Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку – юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (ст. 1 ЗУ “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”).
Непідприємницькі товариства: поняття та види
Поняття непідприємницьких товариств
Непідприємницькі товариства – це товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (ч. 1 ст. 85 ЦК). Як бачимо, законодавець виходить з необхідності одночасної наявності у непідприємницьких товариств визначальних ознак, а саме: заборона на отримання прибутку в якості основної мети, а також заборона на розподіл прибутку між учасниками.
При цьому слід зазначити, що згідно з ст. 86 ЦК України непідприємницькі товариства (сільськогосподарські кооперативи та сільськогосподарські кооперативні об’єднання, що діють без мети одержання прибутку, інші кооперативи, крім виробничих, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
В літературі існує два основних підходи до розмежування підприємницьких та непідприємницьких юридичних осіб, при якому основним критерієм розмежування вказаних юридичних осіб є основна мета діяльності останніх, який отримав назву функціональний.
Так, на думку російського вченого Меняєва А. В. головним недоліком функціонального підходу є те. що в рамках останнього складається якась ідеальна модель некомерційних організацій яка з практичної точки зору не просто складна в реалізації але і в принципі не відповідає дійсним економічним умовам існування некомерцінного сектору. Принципово іншим підходом до відмежування некомерційних організацій в системі юридичних осіб є так званий економічний підхід, який відштовхується не від декларативних цілей створення некомерційних організацій а від реальних закономірностей їх функціонування. І наслідком реалізації даного підходу є відмова або значне пом’якшення критерія основної цілі діяльності некомерційних організацій. При цьому законодавець повинен чітко додержуватися принципу заборони на розподіл прибутку між учасниками некомерційних організацій.
Більшість вчених підтримують позицію про те, що дійсно єдиною ознакою, яка реально дозволяє відмежувати комерційні та некомерційні організації є заборона на розподіл прибутку між учасниками некомерційних організацій. Так, на рівні ЦК України як кваліфікуючий критерій для розрізнення юридичних осіб приватного права на підприємницькі та непідприємницькі обраний функціональний критерій – здійснення непідприємницької діяльності. Як зазначають науковці, беззаперечно з цим не можна погодитись, оскільки всі юридичні особи приватного права мають право займатися підприємницькою діяльністю в межах, встановлених законом. Тому єдиним системоутворюючим критерієм їх розрізнення слід вважати заборону розподілу прибутку на користь або учасників юридичної особи, або інших заздалегідь визначених осіб, зокрема за сновників установ.
Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (ч. 1 ст. 85 ЦК). До останніх можна віднести громадські об’єднання, споживчі товариства, релігійні організації, політичні партії, благодійні організації і інші.
Ознаками непідприємницьких товариств, які відрізняють останні від підприємницьких є наступні:
По-перше, на відміну від підприємницьких, непідприємницькі товариства не є професійними учасниками майнових відносин. Непідприємницькі товариства створюються для досягнення певної мети і тому ці товариства повинні бути наділені спеціальної правоздатністю, оскільки вони можуть здійснювати лише ті дії, які спрямовані на досягнення такої мети. Разом з тим, нарівні ЦК України встановлюється для всіх юридичних осіб універсальна правоздатність. Натомість, в спеціальному законодавстві закріплюється за непідприємницькими юридичними особами спеціальна правоздатність. Так, зокрема благодійні фонди та релігійні організації можуть використовувати майно лише для досягнення цілей, передбачених їх установчими документами.
По-друге, головною метою діяльності непідприємницької юридичної особи не може слугувати отримання прибутку. Виступ непідприємницьких юридичних осіб в цивільному обороті обумовлений необхідністю матеріального забезпечення їх основної діяльності, яка не повинна бути підприємницькою. Останні створюються для досягнення соціальних, благодійних, культурних, освітніх, наукових і інших інтересів. Непідприємницьким юридичним особам дозволено поряд з основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті для якої вони були створені та сприяє її досягненню ( ст. 86 ЦК).
По-третє, за загальним правилом засновники непідприємницького товариства не вправі розподіляти між собою прибуток отриманий від діяльності. З цього правила є виключення, так споживчі товариства та кредитні спілки згідно діючого законодавства мають право на визначену частку у майні і право на частку доходу від діяльності вказаних організацій.
По-четверте, при ліквідації непідприємницьких юридичних осіб те майно, яке залишається після задоволення вимог кредиторів спрямовується у відповідності з установчими документами на мету створення цих організацій або на благодійні цілі. Так, зокрема у разі саморозпуску громадського об’єднання його майно та кошти після задоволення вимог кредиторів передаються за рішенням такого об’єднання на статутні або благодійні цілі іншому громадському об’єднанню, а в разі неприйняття такого рішення – зараховуються відповідно до закону до державного чи місцевого бюджету (ч. З ст. 24 Закону «Про громадські об’єднання»).
По-п’яте, непідприємницькі юридичні особи можуть створюватися в організаційно-правових формах передбачених не тільки ЦК України, але й іншими законами. Так. згідно зі ст. 83 ЦК юридичні особи можуть створюватися у формі товариства, установи і в інших формах встановлених законом. Для підприємницьких товариств встановлюється імперативне правило про те. що вони можуть створюватися лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Для непідприємницьких юридичних осіб подібного не передбачено. Лише у ст. 2 ст. 85 ЦК зазначається про те. шо особливості правового статусу непідприємницьких товариств встановлюються законом. З цього можна зробити висновок про те, що ЦК припускає різні форми таких товариств, не визначаючи їх. Тобто перелік організаційно-правових форм, в яких можуть існувати різні види непідприємницьких товариств є невичерпним. Як зазначається в літературі з цього приводу, таке становище обумовлено тим. що цілі для яких створюються некомерційні організації доволі різноманітні – соціальні, благодійні, культурні, освітні і інші спрямовані на досягнення суспільних благ, то й передбачити форми, які можуть прийняти некомерційні організації доволі складно. Такий підхід має як прихильників, так і тих хто заперечує проти відкритого переліку організаційно- правових форм, в яких можуть бути створені непідприємницькі юридичні особи.
(Піддубна В.Ф. Поняття та ознаки непідприємницьких юридичних осіб).
Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законами України “Про громадські об’єднання”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про кооперацію”, “Про споживчу кооперацію”, “Про споживчі спілки”, “Про кредитні спілки”, “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”, “Про благодійництво та благодійні організації”, “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про торгово-промислові палати в Україні” тощо.
До непідприємницьких організацій, створених на підставі інших актів цивільного законодавства, застосовуються положення ЦК, якщо такими актами цивільного законодавства не встановлено інше спеціальним законом.
Законодавство України визначає правовий статус, порядок утворення та діяльності непідприємницьких товариств, права та обов’язки засновників та учасників таких організацій, порядок формування органів управління цими організаціями, набуття та використання коштів та майна, а також форми їх контролю.
Цікавий поділ юридичних осіб наводить Ю.Ю. Попов за обсягом прав розподіляти прибуток і майно між учасниками (а відповідно і за обсягом майнових прав учасників):
1) юридична особа має право розподіляти прибуток між учасниками (а учасники, відповідно, можуть отримувати дивіденди), і при цьому ця юридична особа також вправі розподіляти майно між учасниками (зокрема у разі ліквідації; у разі виходу учасника з товариства, якщо такий вихід можливий);
2) юридична особа не має права розподіляти прибуток між учасниками (а учасники відповідно не можуть отримувати дивіденди), але ця юридична особа має право розподіляти майно між учасниками (зокрема в разі ліквідації; у разі виходу учасника з товариства, якщо такий вихід можливий);
3) юридична особа не має права ані розподіляти прибуток між учасниками (а учасники, відповідно, не можуть отримувати дивіденди), ані розподіляти майно між учасниками (навіть у разі ліквідації).
Ці три види юридичних осіб відображено в таблиці нижче:
Вид юридичної особи
Розподіл прибутку
Розподіл майна
1
+
+
2
–
+
3
–
–
До першого виду належать підприємницькі товариства (господарські товариства, приватні підприємства, комерційні державні та комунальні підприємства); до другого – частина непідприємницьких товариств, зокрема об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, до третього – інша частина непідприємницьких товариств, зокрема громадські об’єднання, а також установи (у розумінні абзацу першого частини 3 статті 83 ЦК213), бо вони не мають учасників.
Кожен з цих видів юридичних осіб призначений для задоволення різних майнових потреб, які не можна плутати. Наприклад, громадські об’єднання створюються як юридичні особи для матеріального забезпечення задоволення суспільно корисних потреб, а тому не можна допустити використання їхнього майна на користь членів таких організацій, зокрема і шляхом перетворення громадського об’єднання на підприємницьке товариство або товариство, яке може розподіляти своє майно між учасниками. На запобігання подібним зловживанням і спрямовані нові частини 2, 3, 4 статті 104 ЦК. Ними встановлено, зокрема, що юридичні особи можуть змінювати свою організаційно-правову форму лише в межах збереження або зменшення обсягу майнових можливостей учасників, що надає первинна організаційно-правова форма, а установа взагалі не може бути перетворена.
Водночас якщо реорганізація товариства відбувається так, що обсяг майнових можливостей учасників зменшується, то необхідне регулювання, яке захищає інтереси учасників. Таке регулювання також встановлюють нові частини 2 і 3 статті 104 ЦК: рішення про таку реорганізацію ухвалюють одностайно загальні збори учасників, у яких взяли участь усі учасники товариства.
“Стаття 104. Припинення юридичної особи
…
2. Юридична особа, яка не вправі розподіляти прибуток між учасниками, не може бути реорганізована, якщо серед правонаступників є юридична особа, наділена таким правом. Якщо серед правонаступників є юридична особа, яка не вправі розподіляти прибуток між учасниками, рішення про реорганізацію товариства, наділеного таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.
3. Юридична особа, яка не вправі розподіляти майно між учасниками, зокрема у разі ліквідації, не може бути реорганізована, якщо серед правонаступників є юридична особа, наділена таким правом. Якщо серед правонаступників є юридична особа, яка не вправі розподіляти майно між учасниками, рішення про реорганізацію товариства, наділеного таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.
4. Установа не може бути перетворена, крім випадків, передбачених законом”.
Види непідприємницьких товариств
Виділяють такі види непідприємницьких товариств:
1) Кооператив – юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (ст.2 ЗУ “Про кооперацію);
2) Обслуговуючий кооператив – кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу (ст. 2 З У “Про кооперацію);
3) Споживчий кооператив (споживче товариство) – кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів (ст. 2 ЗУ “Про кооперацію);
4) Громадське об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів ( ст. 11 Закону України “Про громадські об’єднання”).
Громадське об’єднання за організаційно-правовою формою утворюється як:
Громадське об’єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об’єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
5) Кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.
6) Політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах (ст. 2 ЗУ “Про політичні партії в Україні” ).
7) Благодійна організація – юридична особа приватного права, установчі документи якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах, визначених ЗУ “Про благодійну діяльність та благодійні організації”, як основну мету її діяльності (ст. 1 ЗУ “Про благодійну діяльність та благодійні організації”).
8) Релігійні організації – це релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями) (ст. 7 ЗУ “Про свободу совісті та релігійні організації”).
9) Асоціація об’єднань співвласників багатоквартирного будинку – юридична особа, створена для представлення спільних інтересів об’єднань співвласників багатоквартирних будинків.
10) Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку – юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (ст. 1 ЗУ “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”).
Поділитися посиланням: