Поняття заповіту. Види заповітів. Право на заповіт

Як вказувалось раніше, одним із видів спадкування є спадкування за заповітом. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За своєю правовоюприродою заповіт є одностороннім правочином, а тому він має відповідати не лише спеціальним вимогам, але й усім загальним вимогам, що ставляться до правочинів. Однак, незважаючи на односторонність заповіту, він може бути реалізованим за умови, що особи, визначені як спадкоємці, також виявлять свою волю на прийняття спадщини. Але це ніяким чином не дає підстави для ототожнення його із договором, для укладення якого вимагається наявність одночасного двостороннього волевиявлення, одночасного збігу волі двох осіб, оскільки виявлення згоди спадкоємців на прийняття спадщини після смерті заповідача є самостійним, незалежним від заповіту волевиявленням. Так, у момент виявлення волі спадкоємців на прийняття спадщини немає і не може бути одночасного двостороннього волевиявлення, оскільки спадкодавець вже не є живим. Підтвердженням одностороннього характеру заповіту є також те, що заповідач може в будь-який час скасувати або змінити своє розпорядження, чого не можна зробити в договірних відносинах. 

Також заповіт належить до правочинів із відкладальною умовою, оскільки він набуває чинності лише з настанням умови – смерті заповідача. 

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

В юридичній літературі підкреслюють, що право на заповіт є не суб’єктивним правом, а є елементом цивільної дієздатності, який називається «тестаментоздатністю»

Тестаментоздатність визначаютьяк здатність складати заповіт, спадкувати за заповітом та бути свідком при складанні заповіту. Як випливає із вищенаведеного положення законодавства, тестаментоздатність має лише повністю дієздатна фізична особа. При цьому, особливістю тестаментоздатності як елементу цивільної дієздатності фізичної особи є те, що вона не може бути реалізована через посередництво інших осіб, а здійснюється лише особисто. 

У разі недотримання вищевказаних вимог, в т.ч. складення заповіту особою, яка не мала повної цивільної дієздатності в момент складення заповіту чи вчинення заповіту через представника тощо, такий заповіт повинен бути визнаний недійсним.

Щодо видів заповітів, то науковцями пропонуються, зокрема, такі класифікації заповітів:

I. За способом розподілу майна:

1) простий заповіт – заповіт, який стосується всієїспадщиниспадкодавця та розподіляється між чітко визначеними спадкоємцями в рівних частках або все майно заповідається на користь однієї особи;

2) пропорційний заповіт – заповіт, в якому розмір частки кожного спадкоємця визначено спадкодавцем пропорційно його особистому ставленню до кожного із спадкоємців, тобто частки спадкоємців визначаються рівними або нерівними;

3) натуральний заповіт – заповіт, в якому кожному спадкоємцю буде визначено, яке майно перейде у його власність після смерті заповідача, тобто зазначення у заповіті конкретного майна і його спадкоємців;

4) частковий заповіт – заповіт, яким охоплено не всю спадщину, а лише її частину (ст. 1236 ЦК), тобто свідоме розпорядження заповідача лише щодо частини майна, коли решта майна має спадкуватись за законом;

5) змішаний заповіт – заповіт, за яким частину майна заповідач залишає конкретним особам, а іншу частину спадщини ділить між спадкоємцями на пропорційній основі. 

II. За характером розпоряджень заповідача:

1) із заповідальним відказом;

2) з покладенням на спадкоємців обов’язків;

3) з умовою;

4) з встановленням сервітуту;

5) з підпризначенням спадкоємців;

6) з позбавленням прав на спадкування;

– з вказівкою причин усунення від права на спадкування;

– без зазначення причин усунення від права на спадкування;

– шляхом незазначення в заповіті;

ІІІ. За суб’єктним складом:

1) особистий заповіт;

2) заповіт подружжя;

IV. За особливостями процедури посвідчення заповіту:

1) секретний;

2) за участю свідків;

3) у якому бере участь або зазначається його потенційний виконавець.

V. За характером розпоряджень заповідача можна рекомендувати заповідачеві посвідчити заповіт:

1) із заповідальним відказом;

2) з покладенням на спадкоємців обов’язків.

Законодавцем визначаються особливості таких видів заповітів: заповіту з умовою, заповіту подружжя та секретного заповіту

1. Заповіт з умовою:

1) заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини;

2) умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства;

3) особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.

2. Заповіт подружжя:

1) подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності;

2) уразі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті;

3) за життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню;

4) уразі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

3. Секретний заповіт:

1) секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом;

2) особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача;

3) нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

Оцінка