Поняття та види договору

Поняття договору

У доктрині цивільного права поняття «договору» у цивільному праві має декілька значень:

1) як підстава виникнення зобов’язання, тобто як певний юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов’язки. При чому, за своєю правовою природою договір відноситься до правочинів. Дана позиція базується на наступних положеннях цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін  (ст. 202 ЦК).

2) як зобов’язання, яке виникає на підставі договору як юридичного факту (договірне зобов’язання); 

3) як документ, в якому зафіксований зміст договірного зобов’язання, тобто права і обов’язки, що виникають з договору.

Також на сьогоднішній день в наукових колах висвітлюється думка про те, що договір також виступає регулятором цивільних відносин (так званим «квазіджерелом» цивільного права). Підтвердженням даної тези є, зокрема, положення ст. 6 ЦК: «Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд».

Види договору

Виділяють такі види договорів у цивільному праві:

І) Залежно від наявності прав та обов’язків у сторін договору договори поділяються на:

1) односторонні – це такі договори, в яких одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони.

2) двосторонні – це такий договір, в якому правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. При цьому, до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

ІІ) залежно від наявності зустрічного задоволення у договорі договори поділяються на:

1) оплатні – це такі договори, в яких обов’язку однієї особи щось зробити або передати, або виконати відповідає обов’язок контрагента надати зустрічне задоволення у грошовій або іншій матеріальній формі (наприклад, договір купівлі-продажу, ренти тощо). Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч. 5 ст. 627 ЦК).

2) безоплатні – це такі договори,  в яких передача майна, надання послуг тощо не супроводжується відповідною компенсацією з боку іншої сторони.

ІІІ) Залежно від моменту виникнення цивільних прав та обов’язків у сторін, договори поділяються на: 

1) консенсуальні, тобто договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, у встановленій формі. Так, згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору;

2) реальні. Правова формула таких договорів у контексті моменту виникнення зобов’язання викладена у ч. 2 ст. 640 ЦК: «Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії».

ІV. Залежно від мети укладення договору їх поділяють на:

1) договори про передачу майна у власність;

2) договори про передачу майна у тимчасове користування;

3) договори про виконання робіт; 

4) договори про надання послуг тощо.

Також окремо законодавець виділяє такі види договорів, як: публічний договір; договір приєднання; попередній договір; договір на користь третьої особи.

Публічний договір(ст. 633 ЦК).

Публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

 Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов’язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов’язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Договір приєднання (ст. 634 ЦК).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов’язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред’явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв’язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Попередній договір (ст. 635 ЦК).

Попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, – у письмовій формі.

Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Договір на користь третьої особи (ст. 636 ЦК).

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Науковці виділяють також й інши види договорів. Наприклад, договори поділяють також на договори основні та додаткові (акцесорні). Додатковий до­говір не може самостійно існувати, проте недійсність додатково­го договору не впливає на долю основного договору. Найбільш поширеними різновидами додаткових договорів є договори, спрямовані на забезпечення виконання певних зобов´язань – по­рука, застава, завдаток.

Розрізняють також договори мінові та алеаторніМінові до­говори – це договори, при укладанні яких сторонам відоме спів­відношення та обсяг прав і обов´язків сторін. Так, при укладанні договору купівлі-продажу, покупець передбачає, що за передану продавцю конкретну суму грошей він набуде у власність пере­дбачену договором річ. А продавець відповідно розуміє, що за­мість майна, яке він втратить, він отримує певну суму грошей. Більшість договорів в цивільному праві – мінові.

Алеаторні договори – це договори на ризик, тобто при укла­данні договору сторони не можуть чітко визначити межі вико­нання своїх обов´язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку. Так, при укладанні договору довічного утримання не можна визначитися, для кого він вигідний, ос­кільки смерть відчужувача може припинити договір через день, а може і через тридцять років. До алеаторних можна віднести до­говір страхування майна, оскільки настання страхового випадку і, відповідно, виплата страхового відшкодування від волі сторін не залежить. Алеаторним вважається і договір ренти.