Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
ЦК визначає два види позовної давності:
Загальну позовну давність, якавстановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).
Спеціальну. Так, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Стаття 258 ЦК передбачає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.
У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
3) про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК);
4) у зв’язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);
5) про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);
6) у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925ЦК);
7) про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК);
8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Стаття 258 ЦК також встановлює єдиний випадок, коли позовна давність становить 4 роки.Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Законом встановлюється можливість зміни тривалості позовної давності, зокрема, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Однак, при цьомупозовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
На період карантину розділ “Прикінцеві та перехідні положення” ЦК було доповнено пунктом 12, згідно з яким: “Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину“.
Поняття та види позовної давності
Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
ЦК визначає два види позовної давності:
Загальну позовну давність, якавстановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).
Спеціальну. Так, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Стаття 258 ЦК передбачає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.
У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
3) про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК);
4) у зв’язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);
5) про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);
6) у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК);
7) про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК);
8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Стаття 258 ЦК також встановлює єдиний випадок, коли позовна давність становить 4 роки. Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Законом встановлюється можливість зміни тривалості позовної давності, зокрема, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Однак, при цьому позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
На період карантину розділ “Прикінцеві та перехідні положення” ЦК було доповнено пунктом 12, згідно з яким: “Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину“.
Поділитися посиланням: