Поняття та елементи цивільних правовідносин

Поняття цивільних правовідносин

Цивільні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між майново відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема.

Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.

Виділя­ються такі особливості цивільно-правових відносин:

а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові відносини) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права; 

б)  їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;  Юридична рівність – відсутність владної підпорядкованості однієї сторони іншій. Автономія волі (вільне волевиявлення) – учасники приватних відносин мають вільний розсуд вступати їм у відносини на свій ризик і під власну відповідальність. Майнова самостійність – учасники правовідносин є власники свого майна і несуть відповідальність за нього перед іншими суб’єктами цивільних відносин;

в) суб’єктивні права та суб’єктивні обов’язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів під впливом правових норм.

Елементи цивільних правовідносин

Елементами цивільних правовідносин є: суб’єкти, об’єкти, і зміст  (суб’єктивне цивільне право та суб’єктивний цивільний обов’язок).

Суб’єкти цивільних правовідносин. Суб’єкта­ми цивільних правовідносин виступають його учасники, які також називаються особами. Суб’єкт цивільних правовідно­син, якому належить право, називається суб’єктом права. Суб’єкт цивільних відносин, на якого покладено обов’язок, на­зивається пасивним суб’єктом. У цивільних правовідносинах беруть участь як мінімум два суб’єкти. 

 Ст. 2 ЦК визначає коло учасників цивільних відносин, до якого входять два види учасників: приватні особи (фізичні та юридичні), та суб’єкти публічного права (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави, інші суб’єкти публічного права).

Фізичні та юридичні особи мають цивільну правосуб’єктність, що обумовлює їх здатність виступати учасниками цивільних відносин. Елементами правосуб’єктності є: правоздатність та дієздатність.  Цивільна правоздатність — це здатність особи мати цивільні права та обов’язки. ЦК України містить визначення правоздатності фізичних (ст. 25 ЦК) та юридичних осіб (ст. 91 ЦК). Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. Виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. У складі дієздатності слід виділити деліктоздатність

Фізичною особою вважається людина, яка виступає як учасник цивільних відносин (ст. 24 ЦК). Залежно від приналежності до певної держави фізичні особи можуть бути громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства. Всі вони рівні в здатності мати громадянські права та обов’язки – цивільну правоздатність (ч. 1 ст. 25, ч. 1 ст. 26). 

Юридичні особи – це організації, створені і зареєстровані у встановленому законом порядку, які наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, можуть бути позивачем і відповідачем у суді (ст. 80 ЦК). Юридичні особи можуть мати такі самі права та обов’язки, які фізична особа, за винятком тих, передумовою володіння якими є природні властивості людини (ст. 91 ЦК). Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридич­ної особи, тоді як громадяни мають однакову для всіх право­здатність.  Дієздатність юридичних осіб виникає водночас з право­здатністю.

Учасниками цивільних відносин можуть бути також публічно-правові утворення: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні утворення, іноземні держави, інші суб’єкти публічного права. За вітчизняним законодавством такі утворення визнаються учасниками цивільних відносин, хоч і не є особами. Вітчизняний законодавець закріпив ідею, згідно з якою публічно-правові утворення не потребують наділення їх статусом юридичної особи, оскільки участь в цивільних відносинах для них не є основною функцією, а лише обумовлено потребами здійснення публічних інтересів. Однак, в цивільних відносинах на публічно-правові утворення багато в чому фактично поширюються положення про юридичні особи.

При цьому, особи і публічно-правові утворення в цивільних відносинах знаходяться в рівному становищі. Це означає, що в цивільно-правових відносинах публічно-правові утворення не здійснюють владних повноважень; тут вони підкоряються загальним принципам цивільного права, виступають на рівних засадах з іншими їх учасниками – фізичними та юридичними особами, не мають права використовувати ніяких своїх владних повноважень щодо інших учасників. Для того. щоб бути учасником певних правовідносин, суб’єкт має володіти необхідним обсягом правосуб’єктності. 

Об’єкти цивільних правовідносинПід об’єктом цивільного правовідношення розуміють все те, на що направлене цивільне првовідношення, тобто, на що спрямовані суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок осіб,  з метою задоволення потреб і інтересів суб’єкта права.   Ст. 177 ЦК визначає такі види об’єктів цивільних прав: 1речі, в тому числі й гроші та цінні папери (є найпоширенішим об’єктом і можуть бути предметом практично будь-якого договору, іноді в літературі речі називають об’єктами другого порядку, а дії сторін об’єктами першого порядку); 2)  інше майно, майнові права3) результати робіт4) послуги (послуги від виконання робіт відрізняються наявністю у виконанні робіт матеріалізованого результату а послуга, в свою чергу, повністю споживається в процесі її надання); 5) результати інтелектуальної творчої діяльності; 6) інформація; 7) інші матеріальні і нематеріальні блага; 8) дії – об’єкт цивільних правовідносин, що виникає з договору.

Зміст цивільних правовідносин становлять суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок. У юридичній літературі і на практиці суб’єктивне право характеризується як єдність трьох елементів: а) вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки в межах наданого суб’єктивного права, користування матеріальними і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообігу, тобто право на власні дії; б) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чужі дії; в) право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до зобов’язаних осіб.

Отже, суб’єктивне цивільне право — це певні можливості відповідного суб’єкта, міра і вид його можливої поведінки.

При цьому, законодавцем встановлюються певні правила здійснення цивільних прав:

1) особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд;

2) нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом;

3) особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства;

4) особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом;

5) встановлюється презумпція добросовісної та розумної поведінки особи у випадку, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права;

6) цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства;

7) при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

8) не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

9) при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

10) не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Суб’єктивний цивільний обов’язок — це міра необхідної поведінки зобов’язаної особи для задоволення інтересів упов­новаженої особи. Структуру юридичного обов’язку становлять такі елементи (зміст): 1) необхідність здійснення або утримання від певних дій; 2) необхідність виконання вимог уповноваженої сторони; 3) необхідність нести юридичну відповідальність у разі невиконання або неналежного виконання покладених зобов’язань.   

Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. При цьому, слід зазначити, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.  Виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Також особа може бути звільнена від цивільного обов’язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Залежно від характеру суб’єктивних прав і обов’язків, зобов’язана особа може відігравати: 

А) Активну роль, тобто виконувати певні дії: сплачувати кошти, передавати майно тощо. Таку роль відіграють особи у зобов’язальних правовідносинах;

Б) Пасивну роль, тобто не здійснювати  ті чи інші дії, не перешкоджати у здійсненню управнених суб’єктів своїх прав. Прикладом є речові правовідносини, де активною фігурою виступає власник майна. Він активно користується трьома повноваженнями, а зобов’язані особи повинні не перешкоджати здійсненню ним своїх прав. 

У більшості цивільно-правових правовідносин, кожен із суб’єктів має і права, і обов’язки. Тільки у деяких видах договорів є чисто уповноважені і чисто зобов’язані особи (договір дарування). 

5/5 - (1 vote)