Для кращого розуміння права власності необхідно розібрати поняття «власність» в економічному аспекті. Розглядаючи власність в даному (економічному) аспекті, слід виходити з того, що власність – це відношення суб´єкта (фізичної особи, юридичної особи, держави) до тієї чи іншої речі як до належної йому, як до своєї. Саме на розподілі «моє і чуже» заснована власність. Власність має місце тільки в суспільстві, поза суспільством немає осіб, які б, не будучи власниками конкретної речі, зобов´язані були ставитися до неї як до чужої.
Отже, власність – це відносини між людьми з приводу речі. З одного боку цих відносин – власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з іншого – усі інші особи, які зобов´язані ставитися до цієї речі як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи з ними у певні відносини
Економічні відносини власності не завжди оформлюються лише за допомогою права власності. Ці відносини являють собою відношення між людьми з приводу конкретного майна і відношення особи до присвоєного майна. Тому власність – це не майно і не речі, а певне економічне або фактичне відношення. Економічна категорія власності надає нам можливість встановлювати межу між своїм і чужим і, як наслідок, є засобом з’зування стану присвоєння власності. Право, в свою чергу, оформлює і відносини між людьми з приводу майна, і його відношення до присвоєного майна разом з визначенням меж його дозволеного використання.
Невід’ємними елементами змісту економічних відносин виступає поєднання блага і тягяря власності. Наявність тягаря власності проявляється у необхідності проведення ремонту, охорони, оброблення (земля), несення ризику випадкової загибелі або пошкодження, несення ризику втрат від невмілого використання.
В свою чергу, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.Таке визначення права власності дає ст. 316 ЦК.
Варто зазначити, що особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору. При цьому, право довірчої власності є способом забезпечення виконання зобов’язань.
В юридичній літературі право власності розглядають в двох значеннях: об’єктивному і суб’єктивному.
Право власності в об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуваючитретіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.
Право власності в суб’єктивному розумінні – це найбільш широке за змістом право – речове право, яке дає можливість носію визначати напрями і характер використання свого майна відповідно до закону і шляхом здійснення над ним повного панування, це також забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння користування та розпорядження належним особі майном
Зміст права власності складає права володіння, користування та розпорядження своїм майном, тобто так звана «тріада права власності». Втім на сьогднішній день даний підхід до змісту права власності справедливо критикується вченими й наголошується на тому, що насправді право власності включає багато інших правомочностей.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Право володіння – це право фактичного, фізичного та господарського панування особи над річчю, яке полягає у можливості особи безпосередньо тримати належну їй річ у себе та впливати на неї.
Як правомочність власника слід відрізняти права володіння, яке виникає на підставі договору, тобто ця правомочность може бутияк в речових ,так і зобов’язальних правовідносинах (оренда, зберіганнятощо). Не виключаються можливість існування фактичного володіння (володіння не є правом, але може перетворитися на право за наявності певних умов (набувальна давність). Фактичний володілець може бути законним та не законним, а також добросовісним та не добросовісним.
Право користування— право на здобуття від речі її корисних властивостей, привласнення плодів та прибутків, що нею приносяться. Часто користування невіддільне від правомочності володіння, так як, для того, щоб користуватися річчю, необхідно якнайменше нею володіти. Деякі вчені вважають, що право володіння можна передати без правомочності користування (передача речі в заставу, зберігання, тощо). Здійснення власником своєї правомочності за допомогою представників не означає передачу ним відповідних правомочностей у володіння та користування. Право на плоди та доходи, що приносяться річчю, належить власнику, якщо інше не встановлене договором чи законом (ст.189 ЦК).
Право розпорядження — право власника визначати юридичну долю майна, вступати у правовідносини з третіми особами щодо цього майна, припинюваи чи омежувати своє право власності. Якщо правомочність володіння та користування власник може передати іншій особі, то правомочність розпорядження зазвичай здійснюється ним особисто.
Винятки становлять випадки примусового продажу майна для задоволення вимог кредиторів (застава, банкрутство тощо). В цьому разі, правомочність розпорядження не передається, а випливає з того права, яке надається в силу закону без згоди власника.
Зміст права власності не виключає наявність у власника і обов’язків щодо майна (ст. 322 ЦК «Тягар власника щодо утримання майна»).
Поняття та зміст права власності
Для кращого розуміння права власності необхідно розібрати поняття «власність» в економічному аспекті. Розглядаючи власність в даному (економічному) аспекті, слід виходити з того, що власність – це відношення суб´єкта (фізичної особи, юридичної особи, держави) до тієї чи іншої речі як до належної йому, як до своєї. Саме на розподілі «моє і чуже» заснована власність. Власність має місце тільки в суспільстві, поза суспільством немає осіб, які б, не будучи власниками конкретної речі, зобов´язані були ставитися до неї як до чужої.
Отже, власність – це відносини між людьми з приводу речі. З одного боку цих відносин – власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з іншого – усі інші особи, які зобов´язані ставитися до цієї речі як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи з ними у певні відносини
Економічні відносини власності не завжди оформлюються лише за допомогою права власності. Ці відносини являють собою відношення між людьми з приводу конкретного майна і відношення особи до присвоєного майна. Тому власність – це не майно і не речі, а певне економічне або фактичне відношення. Економічна категорія власності надає нам можливість встановлювати межу між своїм і чужим і, як наслідок, є засобом з’зування стану присвоєння власності. Право, в свою чергу, оформлює і відносини між людьми з приводу майна, і його відношення до присвоєного майна разом з визначенням меж його дозволеного використання.
Невід’ємними елементами змісту економічних відносин виступає поєднання блага і тягяря власності. Наявність тягаря власності проявляється у необхідності проведення ремонту, охорони, оброблення (земля), несення ризику випадкової загибелі або пошкодження, несення ризику втрат від невмілого використання.
В свою чергу, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.Таке визначення права власності дає ст. 316 ЦК.
Варто зазначити, що особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору. При цьому, право довірчої власності є способом забезпечення виконання зобов’язань.
В юридичній літературі право власності розглядають в двох значеннях: об’єктивному і суб’єктивному.
Право власності в об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усу ваючитретіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.
Право власності в суб’єктивному розумінні – це найбільш широке за змістом право – речове право, яке дає можливість носію визначати напрями і характер використання свого майна відповідно до закону і шляхом здійснення над ним повного панування, це також забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння користування та розпорядження належним особі майном
Зміст права власності складає права володіння, користування та розпорядження своїм майном, тобто так звана «тріада права власності». Втім на сьогднішній день даний підхід до змісту права власності справедливо критикується вченими й наголошується на тому, що насправді право власності включає багато інших правомочностей.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Право володіння – це право фактичного, фізичного та господарського панування особи над річчю, яке полягає у можливості особи безпосередньо тримати належну їй річ у себе та впливати на неї.
Як правомочність власника слід відрізняти права володіння, яке виникає на підставі договору, тобто ця правомочность може бутияк в речових ,так і зобов’язальних правовідносинах (оренда, зберіганнятощо). Не виключаються можливість існування фактичного володіння (володіння не є правом, але може перетворитися на право за наявності певних умов (набувальна давність). Фактичний володілець може бути законним та не законним, а також добросовісним та не добросовісним.
Право користування— право на здобуття від речі її корисних властивостей, привласнення плодів та прибутків, що нею приносяться. Часто користування невіддільне від правомочності володіння, так як, для того, щоб користуватися річчю, необхідно якнайменше нею володіти. Деякі вчені вважають, що право володіння можна передати без правомочності користування (передача речі в заставу, зберігання, тощо). Здійснення власником своєї правомочності за допомогою представників не означає передачу ним відповідних правомочностей у володіння та користування. Право на плоди та доходи, що приносяться річчю, належить власнику, якщо інше не встановлене договором чи законом (ст.189 ЦК).
Право розпорядження — право власника визначати юридичну долю майна, вступати у правовідносини з третіми особами щодо цього майна, припинюваи чи омежувати своє право власності. Якщо правомочність володіння та користування власник може передати іншій особі, то правомочність розпорядження зазвичай здійснюється ним особисто.
Винятки становлять випадки примусового продажу майна для задоволення вимог кредиторів (застава, банкрутство тощо). В цьому разі, правомочність розпорядження не передається, а випливає з того права, яке надається в силу закону без згоди власника.
Зміст права власності не виключає наявність у власника і обов’язків щодо майна (ст. 322 ЦК «Тягар власника щодо утримання майна»).
Поділитися посиланням: