Право спільної часткової власності: поняття, суб’єкти, підстави виникнення. Визначення часток у праві спільної часткової власності

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Суб’єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.Таким чином, спільна власність може виник­нути: між фізичними особами; між державою і фізичною особою; між фізичною особою і юридичною особою; між фізичною особою і територіальною громадою; між кількома юридичними особами; між юридичною особою і державою чи те­риторіальною громадою; між кількома територіальними громадами. Тобто мож­ливе різне співвідношення суб’єктного складу співвласників. Однак законодавцем не передбачено виникнення спільної власності за участю Українського на­роду, який відповідно до ст. 13 Конституції України також є суб’єктом права власності.

Право спільної часткової власності, як і право спільної власності загалом, виникає з підстав, не заборонених закономзокрема, із спільноїдіяльністю, набуття майна за правочином декількома особами, створення нової речі спільною працею декількох осбі, приватизація житлового фонду тощо. 

Визначення часток у праві спільної часткової власності. 

Перед тим, як перейти до безпосереднього порядку визначення часток у праві спільної часткової власності, слід зазначити, що питання про правову природу часток у спільній частковій власності у цивілістичній науці є дискусійним.  Науковці запропоновалидві конструкції часток: «ідеальна» і «реальна». Під ідеальною часткою розуміють уявне або абстрактне вираження співвідношення у обсязі прав співвласників спільної власності.  У такому випадкукожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Конструкція реальної частки означає наявність у суб’єкта права власності на конкретну, фізично відособлену частину майна. Домінуючою у цивілістичній науці стала концепція «ідеальної частки», оскільки «визнання за кожним співвлас­ником права на конкретну частину майна в натурі, фактично, означало б руйну­вання інституту права спільної часткової власності та недоцільність його існу­вання»

При цьому в науковці вказують, що водночас конструкція реальної частки у спільній власності цілком прийнят­на для встановлення співвласниками порядку користування спільним майном в натурі відповідно до розміру їхніх часток.  Ці частки, зокрема, можуть бути виражені у відсотковому співвідношенні, але в юридичній практиці віддається перевага першому способу вираження часток співвласників, за допомогою конструкції «ідеальної» частки.

Всі частки у праві визначаються арифметично в дробах. Це дає можливість охарактеризувати обсяг прав кожного зі співвласників в процесі існування, припинення, збільшення або зменшення частки у праві власності на спільне майно. 

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Оцінка