Зміст поняття «свободи договору» визначено у ст. 627 ЦК, згідно з якоювідповідно до статті 6ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.У договорах за участю фізичної особи – споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Таким чином, відповідно до ст. 627 ЦК свобода договору включає в себе такі елементи, як свобода в: 1) укладенні договору; 2) виборі контрагента; 3) визначенні умов договору.
При цьому, необхідно розуміти, що цим свобода договору не обмежується. Науковці також зазначають, що сторони є вільними у визначенні способів забезпечення виконання зобов’язань, форм цивільної відповідальності за порушення умов договору, форми та способів укладення договору, зміні та розірванні договору тощо.
Також необхідно враховувати, що принцип свободи договору в деяких аспектах може обмежуватись. Так договори повинні укладатись ізурахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, законодавства про захист прав споживачів. Деяким обмеженням свобода договору підлягає й у випадку публічних договорів, у сфери захистку економічної конкуренції тощо.
Зокрема, свобода договору обмежується у випадках, коли: 1) укладення договору є обов’язковим для однієї зі сторін; 2) певним суб’єктам заборонено законом укладення окремих видів договорів; 3) якась зі сторін обмежена або позбавлена можливості брати участь у формуванні умов договору; 4) законом встановлені певні приписи щодо умов договору; 5) вимагається відповідність договору типовим умовам договорів певних видів; 6) законом передбачається механізм укладення договору з попереднім узгодженням його умов, або отриманням дозволу на це, або з виконанням певних дій, які передують укладенню договору тощо.
Також в контексті свободи договору варто звернути увагу й на ст. 6 ЦК, яка деякою мірою також визначає межі свободи договору:
1) сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
2) сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
3) сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Свобода договору та її межі
Зміст поняття «свободи договору» визначено у ст. 627 ЦК, згідно з якоювідповідно до статті 6 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.У договорах за участю фізичної особи – споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Таким чином, відповідно до ст. 627 ЦК свобода договору включає в себе такі елементи, як свобода в: 1) укладенні договору; 2) виборі контрагента; 3) визначенні умов договору.
При цьому, необхідно розуміти, що цим свобода договору не обмежується. Науковці також зазначають, що сторони є вільними у визначенні способів забезпечення виконання зобов’язань, форм цивільної відповідальності за порушення умов договору, форми та способів укладення договору, зміні та розірванні договору тощо.
Також необхідно враховувати, що принцип свободи договору в деяких аспектах може обмежуватись. Так договори повинні укладатись ізурахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, законодавства про захист прав споживачів. Деяким обмеженням свобода договору підлягає й у випадку публічних договорів, у сфери захистку економічної конкуренції тощо.
Зокрема, свобода договору обмежується у випадках, коли: 1) укладення договору є обов’язковим для однієї зі сторін; 2) певним суб’єктам заборонено законом укладення окремих видів договорів; 3) якась зі сторін обмежена або позбавлена можливості брати участь у формуванні умов договору; 4) законом встановлені певні приписи щодо умов договору; 5) вимагається відповідність договору типовим умовам договорів певних видів; 6) законом передбачається механізм укладення договору з попереднім узгодженням його умов, або отриманням дозволу на це, або з виконанням певних дій, які передують укладенню договору тощо.
Також в контексті свободи договору варто звернути увагу й на ст. 6 ЦК, яка деякою мірою також визначає межі свободи договору:
1) сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
2) сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
3) сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Поділитися посиланням: