Форма правочину та правові наслідки її недодержання
Формою правочину є спосіб вираження і фіксування волі осіб.
На підставі аналізу норм чинного цивільного законодавства виділити такі форми правочину:
Конклюдентні дії, тобто звичайна поведінка суб’єктів, з якої слідує намір особи здійснити правочин на заздалегідь встановлених умовах.Так, правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків(ч. 2 ст. 205 ЦК).
Мовчання. Так, увипадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (ч. 3 ст. 205 ЦК). Наприклад, згідно з ст. 764 ЦК якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення договору, за відсутності заперечень наймодавця протягом місяця, договір вважається автоматично продовженим.
Усно – у такій формі можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
У даному випадку варто наголосити, що за загальним правилом правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом(ч. 1 ст. 205 ЦК).
Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Щодо усної форми правочину слід зазначити також те, що тут збігаються дві стадії– виникнення і припинення шляхом виконання, які починаються одночасно з закінченням. Усно укладаються, наприклад,договори зберігання речей в установах, незалежно від вартості речі, будь-які легітимаційні знаки (жетони) не є письмовою формою вчинення правочину.
Письмово.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
У ст. 208 ЦК визначається, що у письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Як було вказано вище, письмова форма правочину може бути обрана сторонами правочину за їх бажанням. Однак, у певних випадках обов’язкова письмова форма правочину передбачена законом.
Приклади встановлення законом обов’язкової письмової формі:
Ч. 1 ст. 547 ЦК:
«Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі».
Ст. 657 ЦК:
«Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі».
Ч. 3 ст. 719 ЦК:
«Договір дарування майнового права та договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним».
Ч. 2 ст. 828 ЦК:
«Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі».
5) Письмова з нотаріальним посвідченням. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Власник нерухомого майна має право встановити (скасувати) вимогу нотаріального посвідчення договору (внесення змін до договору), предметом якого є таке майно чи його частина, крім випадків, якщо відповідно до закону такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на нерухоме майно та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленимст. 203 ЦК.Нотаріальне посвідчення означає, що зміст правочину, час і місце здійснення, відповідність його закону, відповідність волі сторін реальному наміру перевірені і офіційно зафіксовані нотаріусом, а тому розглядаються як достовірні.
За бажанням фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
Приклади встановлення законом обов’язкового нотаріального посвідчення правочинів, вчинених у письмовій формі:
Ч. 2 ст. 719 ЦК:
«Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню».
Ч. 5 ст. 719 ЦК:
«Договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню».
Ч. 2 ст. 732 ЦК:
«Договір ренти та договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягають нотаріальному посвідченню».
Ст. 745 ЦК:
«Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню».
Ч. 2 ст. 799 ЦК:
«Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню».
Письмова з державною реєстрацією. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Юридичні наслідки недодержання форми правочину
Юридичні наслідки недодержання форми правочину:
1) Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину:
– недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків;
– якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
2) Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину:
– у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним;
– суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.
3) Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору:
– у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним;
– якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Слід звернути увагу й на те, що ч. 3 ст. 214 ЦК встановлено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.
Форма правочину та правові наслідки її недодержання
Формою правочину є спосіб вираження і фіксування волі осіб.
На підставі аналізу норм чинного цивільного законодавства виділити такі форми правочину:
Конклюдентні дії, тобто звичайна поведінка суб’єктів, з якої слідує намір особи здійснити правочин на заздалегідь встановлених умовах.Так, правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків(ч. 2 ст. 205 ЦК).
Мовчання. Так, увипадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (ч. 3 ст. 205 ЦК). Наприклад, згідно з ст. 764 ЦК якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення договору, за відсутності заперечень наймодавця протягом місяця, договір вважається автоматично продовженим.
Усно – у такій формі можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
У даному випадку варто наголосити, що за загальним правилом правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом(ч. 1 ст. 205 ЦК).
Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Щодо усної форми правочину слід зазначити також те, що тут збігаються дві стадії– виникнення і припинення шляхом виконання, які починаються одночасно з закінченням. Усно укладаються, наприклад,договори зберігання речей в установах, незалежно від вартості речі, будь-які легітимаційні знаки (жетони) не є письмовою формою вчинення правочину.
Письмово.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
У ст. 208 ЦК визначається, що у письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Як було вказано вище, письмова форма правочину може бути обрана сторонами правочину за їх бажанням. Однак, у певних випадках обов’язкова письмова форма правочину передбачена законом.
Приклади встановлення законом обов’язкової письмової формі:
Ч. 1 ст. 547 ЦК:
«Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі».
Ст. 657 ЦК:
«Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі».
Ч. 3 ст. 719 ЦК:
«Договір дарування майнового права та договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним».
Ч. 2 ст. 828 ЦК:
«Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі».
5) Письмова з нотаріальним посвідченням. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Власник нерухомого майна має право встановити (скасувати) вимогу нотаріального посвідчення договору (внесення змін до договору), предметом якого є таке майно чи його частина, крім випадків, якщо відповідно до закону такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на нерухоме майно та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК.Нотаріальне посвідчення означає, що зміст правочину, час і місце здійснення, відповідність його закону, відповідність волі сторін реальному наміру перевірені і офіційно зафіксовані нотаріусом, а тому розглядаються як достовірні.
За бажанням фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
Приклади встановлення законом обов’язкового нотаріального посвідчення правочинів, вчинених у письмовій формі:
Ч. 2 ст. 719 ЦК:
«Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню».
Ч. 5 ст. 719 ЦК:
«Договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню».
Ч. 2 ст. 732 ЦК:
«Договір ренти та договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягають нотаріальному посвідченню».
Ст. 745 ЦК:
«Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню».
Ч. 2 ст. 799 ЦК:
«Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню».
Письмова з державною реєстрацією. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Юридичні наслідки недодержання форми правочину
Юридичні наслідки недодержання форми правочину:
1) Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину:
– недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків;
– якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
2) Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину:
– у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним;
– суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.
3) Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору:
– у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним;
– якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Слід звернути увагу й на те, що ч. 3 ст. 214 ЦК встановлено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.
Поділитися посиланням: