Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про міжнародні договори України» міжнародний договір України – це укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
В ч. 1 ст. 10 ЦК закріплене загальне правило про те, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов’язковість якого надана ВР України, є частиною національного цивільного законодавства України. Більше того, згідно з ч. 2 цієї статті, якщо у чинному міжнародному договорі України містяться інші правила від тих, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила цього договору.
Таким чином, за таких обставин ЦК встановлює пріоритет дії міжнародного договору, що певною мірою відповідає вимогам ст. 9 Конституції України та ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України». Значну питому вагу серед міжнародних договорів становлять багатосторонні міжнародні договори – конвенції. Серед них особливим джерелом договірного права є Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., яка містить уніфіковані матеріально-правові норми договірного права.
Залежно від рівня, на якому укладається міжнародний договір, він може бути міждержавним, міжурядовим, відомчим, а залежно від кількості сторін – двостороннім або багатостороннім. Міжнародні договори є частиною національного законодавства. Порядок набрання ними чинності встановлено ст. 9 ЗУ «Про міжнародні договори України».
Міжнародні договори як джерела цивільного права
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про міжнародні договори України» міжнародний договір України – це укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
В ч. 1 ст. 10 ЦК закріплене загальне правило про те, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов’язковість якого надана ВР України, є частиною національного цивільного законодавства України. Більше того, згідно з ч. 2 цієї статті, якщо у чинному міжнародному договорі України містяться інші правила від тих, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила цього договору.
Таким чином, за таких обставин ЦК встановлює пріоритет дії міжнародного договору, що певною мірою відповідає вимогам ст. 9 Конституції України та ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України». Значну питому вагу серед міжнародних договорів становлять багатосторонні міжнародні договори – конвенції. Серед них особливим джерелом договірного права є Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., яка містить уніфіковані матеріально-правові норми договірного права.
Залежно від рівня, на якому укладається міжнародний договір, він може бути міждержавним, міжурядовим, відомчим, а залежно від кількості сторін – двостороннім або багатостороннім. Міжнародні договори є частиною національного законодавства. Порядок набрання ними чинності встановлено ст. 9 ЗУ «Про міжнародні договори України».
Поділитися посиланням: