Поняття зобов’язання та підстави його виникнення

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов’язання є одним із видів цивільно-правових відносин, які разом із загальними для всіх правовідносин рисами, характеризуються також специфічними ознаками:

1) в зобов’язальних правовідносинах беруть участь дві або більше визначених особи, з яких одна є управомоченою стороною, а інша – зобов’язаною, тобто зобов’язальні правовідносини належать до числа відносних, а не абсолютних, як, наприклад, відносини, що виникають із права власності;

2) в зобов’язальних правовідносинах обов’язок, як правило, полягає у виконанні певних позитивних, активних дій;

3) зобов’язальні правовідносини є правовою формою відносин щодо передачі майна, виконанню робіт, наданню послуг, тобто вони в переважній більшості виступають як майнові відносини і опосередковують «динаміку» цивільно-правових відносин;

4) належне виконання зобов’язань забезпечується засобами державного примусу у формі санкцій (відшкодування збитків, пеня, штраф, неустойка тощо).

Норми, які регулюють зобов’язання, складають один з найважливіших інститутів цивільного права – зобов’язальне право.

Система зобов’язального права складається із інститутів Загальної частини (підстави виникнення зобов’язань, принципи виконання зобов’язань, забезпечення зобов’язань, зміна суб’єктів зобов’язань, відповідальність за порушення зобов’язань, припинення зобов’язань) та інститутів Особливої частини, до яких відносяться окремі види зобов’язань (купівля-продаж, міна, дарування та ін.) та три специфічних за змістом зобов’язання, що виникають: із заподіяння шкоди, із рятування майна, із безпідставного збагачення.

Елементи цивільно-правового зобов’язання.

Зобов’язання, як і будь-яке правовідношення, становлять такі елементи: суб’єкти, об’єкт і зміст. 

Суб’єктами зобов’язання є його сторони: управомочена сторона – кредитор, і зобов’язана сторона – боржник. У зобов’язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

В більшості випадків кожний суб’єкт зобов’язання є водночас і кредитором, і боржником, наприклад, у договорі купівлі-продажу обидва продавець і покупець виступають і кредиторами, і боржниками одночасно. Проте, у деяких зобов’язаннях один із суб’єктів виступає виключно як кредитор, інший – виключно як боржник.

Сторонами у зобов’язанні можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи приватного та публічного права, тобто всі учасники цивільних відносин, зазначені в ст. 2 ЦК. При цьомунорми актів цивільного законодавства можуть містити певні обмеження щодо суб’єктного складу окремих видів зобов’язань(в основному щодо деяких видів договорів). Це означає, що особи мають відповідати вказаним у законі вимогам для того, щоб виступити стороною у певному виді зобов’язання.  Наприклад, за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов’язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його. Тобто в даному випадку продавцем може виступати лише суб’єкт підприємницької діяльності.

У зобов’язаннях виділяють два види об’єкта – юридичний та матеріальний об’єкти. Юридичним об’єктом зобов’язання визнається певна поведінка зобов’язаної особи. Тобто, об’єктом зобов’язання є дія, здійснення якої (або утримання від якої) кредитор має право вимагати від боржника. При цьому першочергового значення набуває саме активна поведінка боржника, покладення на боржника обов’язку щодо здійснення ним відповідних дій. Пасивна поведінка боржника (утримання від вчинення певних дій) зазвичай виступає лише доповненням або наслідком його активної поведінки і вважається такою, що не може бути самостійним юридичним об’єктом зобов’язання. Матеріальним об’єктомвиступає певне матеріальне благо, з приводу якого суб’єкти вступають у зобов’язальні правовідносини і яке становить безпосередній інтерес для управомоченої сторони.

Зміст зобов’язання, як і будь-якого цивільного правовідношення, включає суб’єктивне право і відповідний йому обов’язок. Суб’єктивне право, що належить управомоченій стороні у зобов’язанні (кредитору), називають правом вимоги, а відповідний йому обов’язок зобов’язаної сторони (боржника) – боргом. Отже, зміст зобов’язання становлять права та обов’язки його сторін.

Підстави виникнення зобов’язання

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК.

Відповідно до ст. 11 ЦКцивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події.

Таким чином, зобов’язальні правовідносини, як і будь-які інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, яким законом надається значення юридичних фактів. Перелік юридичних фактів, що служать підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків, містяться у ст. 11 ЦК і наведено вище.

Договір та інші правочини є найпоширенішою підставою виникнення зобов’язаньЗобов’язання можуть виникати з договорів, які передбачено актами цивільного законодавства (купівля-продаж, дарування, найм, підряд, перевезення тощо), а також з договорів, які не передбачено цими актами, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 6 ЦК).

 До інших правочинів, що можуть виступати підставами виникнення зобов’язальних правовідносин, належать односторонні правочини. Наприклад, одностороннім правочином, з якого виникає зобов’язання, є публічна обіцянка винагороди, оскільки особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), у разі виконання завдання і передання його результату зобов’язана її виплатити (гл. 78 ЦК).

Створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності в системі юридичних фактів  розглядаються як юридичні вчинки, які являють собою правомірні дії, що не є правочинами, але створюють правові наслідки внаслідок приписів закону. Прикладом юридичного вчинку є створення літературного, музичного або будь-якого іншого твору. У процесі створення такого твору дії автора не спрямовані на настання певних правових наслідків, однак такі наслідки виникають у силу прямого припису закону. Незалежно від бажання автора в результаті створення твору він набуває відповідних особистих та майнових авторських прав.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є неправомірними діями, які тягнуть за собою виникнення зобов’язання із відшкодування такої шкоди;

До інших юридичних фактів, на підставм яких виникають зобов’язання, можна віднести: 

1) рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи, що є іншим прикладом юридичного вчинку, оскільки особа, рятуючи здоров’я та життя фізичної особи, майно фізичної або юридичної особи, діє не задля настання певних правових наслідків. Однак такі наслідки, зокрема щодо відшкодування завданої цій особі внаслідок її дій шкоди, виникають у силу прямого припису закону;

2) набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, у випадку чого особа, яка набула або зберегла майно іншої особи без достатньої правової підстави, зобов’язана повернути потерпілому це майно (гл. 83 ЦК). Даний юридичний факт також розглядається поряд із заподіянням майнової (матеріальної) та моральної шкоди,  як неправомірна дія;

3) також підставами виникнення зобов’язань можуть бути: інші дії осіб (наприклад, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення) тощо.

Зобов’язальні правовідносини можуть виникати безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Оскільки за своєю юридичною природою вони є адміністративними актами, зобов’язання виникають з них тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Зазначені акти владних органів можуть бути підставою для укладення договорів, при цьому зміст останніх має відповідати цим актам (ст. 648 ЦК). У сучасних умовах можливість виникнення зобов’язань безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування значно звузилася. Переважно вони створюють підставу виникнення зобов’язань у сукупності з іншими юридичними фактами.

 У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, зобов’язання можуть виникати з рішення суду, наприклад, у разі зміни договору у зв’язку з істотною зміною обставин (ч. 4 ст. 652 ЦК). Підставою виникнення зобов’язань у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, може бути настання або ненастання певної події. Наприклад, у випадку смерті особи спадкоємці зобов’язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця (ч. 1 ст. 1232 ЦК).

5/5 - (3 votes)