Представництво — це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Для розрізнення представництва з іншими правовими категоріями, слід вказати, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Звідси розрізняють такі види представництва:
1) представництво, що виникає на підставі договору;
2) представництво, що виникає на підставі закону;
3) представництво, що виникає на підставі акту органу юридичної особи.
Представництво, що виникає на підставі договору, називають добровільним або договірним. Це означає, що на вчинення правочину від імені особи, яку представляють, повинна бути згода представника, виражена у договорі чи безпосередньо в довіреності.
Представництво, що виникає на підставі закону, називається законним і обов’язковим. Законне представництво виникає за допомогою юридичних фактів, з якими пов’язується виникнення відносин, виступають обставини, безпосередньо визначені законом. Наприклад, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. Обов’язкове представництво виникає у випадках, коли і представник, і межі його повноважень встановлюються законом, незалежно від волі особи, яку представляють.Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Представництвом, яке виникає на підставі акту органу юридичної особи, вважаються правовідносини, в яких представник діє від імені та в інтересах юридичної особи, яку він представляє, у межах, визначених змістом розпорядчого акту її органу. Особа, яку представляють,— організація, що є юридичною особою, представник — її працівники, котрі за родом своєї трудової діяльності повинні представляти її у відносинах з третіми особами.
Прикладом видання органом юридичної особи розпорядчого акту, на підставі якого виникають відносини представництва, може бути наказ про призначення працівника на посаду, пов’язану зі здійсненням представницьких функцій, зокрема, при укладанні правочинів. Змістом цього акту чи окремою довіреністю (ч. 2 ст. 244 ЦК) визначаються повноваження цього представника.
У випадках, передбачених законом, юридичну особу у цивільних відносинах можуть представляти не тільки її органи, а й її учасники (згідно з ч. 2 ст. 92 ЦК юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників, які в цьому випадку визнаються її представниками. Якщо такий учасник відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, він зобов’язаний діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно та розумно і не перевищувати своїх повноважень.
Щодо інших підстав виникнення представництва, встановлених актами цивільного законодавства, то, наприклад, такою іншою підставою може бути факт спільного ведення домашнього господарства подружжям, внаслідок чого існує презумпція того, що при вчиненні правочинів одним із подружжя у спільних інтересах, він/вона також діє від імені та в інтересах іншого з подружжя, оскільки згода останнього на вчинення правочину припускається при здійсненні правочинів, які не виходять за межі дрібного побутового.
Поняття та підстави представництва
Представництво — це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Для розрізнення представництва з іншими правовими категоріями, слід вказати, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Звідси розрізняють такі види представництва:
1) представництво, що виникає на підставі договору;
2) представництво, що виникає на підставі закону;
3) представництво, що виникає на підставі акту органу юридичної особи.
Представництво, що виникає на підставі договору, називають добровільним або договірним. Це означає, що на вчинення правочину від імені особи, яку представляють, повинна бути згода представника, виражена у договорі чи безпосередньо в довіреності.
Представництво, що виникає на підставі закону, називається законним і обов’язковим. Законне представництво виникає за допомогою юридичних фактів, з якими пов’язується виникнення відносин, виступають обставини, безпосередньо визначені законом. Наприклад, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. Обов’язкове представництво виникає у випадках, коли і представник, і межі його повноважень встановлюються законом, незалежно від волі особи, яку представляють.Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Представництвом, яке виникає на підставі акту органу юридичної особи, вважаються правовідносини, в яких представник діє від імені та в інтересах юридичної особи, яку він представляє, у межах, визначених змістом розпорядчого акту її органу. Особа, яку представляють,— організація, що є юридичною особою, представник — її працівники, котрі за родом своєї трудової діяльності повинні представляти її у відносинах з третіми особами.
Прикладом видання органом юридичної особи розпорядчого акту, на підставі якого виникають відносини представництва, може бути наказ про призначення працівника на посаду, пов’язану зі здійсненням представницьких функцій, зокрема, при укладанні правочинів. Змістом цього акту чи окремою довіреністю (ч. 2 ст. 244 ЦК) визначаються повноваження цього представника.
У випадках, передбачених законом, юридичну особу у цивільних відносинах можуть представляти не тільки її органи, а й її учасники (згідно з ч. 2 ст. 92 ЦК юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників, які в цьому випадку визнаються її представниками. Якщо такий учасник відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, він зобов’язаний діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно та розумно і не перевищувати своїх повноважень.
Щодо інших підстав виникнення представництва, встановлених актами цивільного законодавства, то, наприклад, такою іншою підставою може бути факт спільного ведення домашнього господарства подружжям, внаслідок чого існує презумпція того, що при вчиненні правочинів одним із подружжя у спільних інтересах, він/вона також діє від імені та в інтересах іншого з подружжя, оскільки згода останнього на вчинення правочину припускається при здійсненні правочинів, які не виходять за межі дрібного побутового.
Поділитися посиланням: