С.С. Алексєєв під принципами цивільного права розуміє відправні (основні) положення цивільно-правового регулювання суспільних відносин, які характеризуються найвищим рівнем імперативності і загальною значущістю, притаманні змісту цивільного права загалом або окремій групі цивільних правовідносин в межах відповідної підгалузі чи інституту, спрямовують розвиток і функціонування всієї правової системи (С. С. Алексєєв).
Відповідно до традиційної в теорії цивільного права точки зору під загальними принципами цивільного права слід розуміти основні засади цивільно-правового регулювання суспільних відносин, притаманні змісту цивільного права загалом. Загальні принципи цивільного права пронизують все цивільне законодавство, відображаючи його найбільш суттєві ознаки.
Значення цивільно-правових принципів полягає в тому, що вони:
1) відображають сутність та основні галузеві особливості цивільного права як галузі права та особливості цивільно-правового регулювання, тобто зміст кожної цивільно-правової норми має бути пронизаний принципом цивільного права;
2) враховуються при укладенні непоіменованих договорів (тобто, договорів, які не передбачені цивільним законодавством) (ч. 1 ст. 6 ЦК: сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства);
3) враховуються при застосуванні аналогії права (ч. 2 ст. 8 ЦК: у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права);
4) враховуються при захисті охоронюваного законом інтересу (ч.2 ст. 15 ЦК: кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства ).
Цивільний кодекс України у ст. 3 до загальних засад цивільного законодавства відносить (деякі вчені називають ці принципи галузевими, при цьому зазначаючи, що загальноправові принципи містяться в Конституції України):
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.
Відповідно до цього принципу ніхто не має права втручатися в особисте та сімейне життя фізичної особи без її згоди, окрім випадків, які прямо передбачені Конституцією України, органи державної влади і місцевого самоврядування не повинні втручатися у приватне життя особи, визначати його місце у суспільстві, диктувати характер поведінки тощо.
Наприклад, згідно з ст. 31 Конституції України: Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
А відповідно до ст. 32 Конституції України: Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
А ч. 2 ст. 303 ЦК встановлює: ознайомлення з особистими паперами, їх використання, зокрема шляхом опублікування, допускаються лише за згодою фізичної особи, якій вони належать.
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Цей принцип забезпечує особі гарантію її економічної незалежності та майнової відокремленості від інших учасників цивільних правовідносин. Держава надає рівну правову охорону власності незалежно від її форм та видів. Підстави і порядок позбавлення права власності регламентовані законом (конфіскація, реквізиція, вилучення земельних ділянок для суспільних потреб та ін.). Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 41 Конститутції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
3) свобода договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому, необхідно розуміти, що цим свобода договору не обмежується. Науковці також зазначають, що сторони є вільними у визначенні способів забезпечення виконання зобов’язань, форм цивільної відповідальності за порушення умов договору, форми та способів укладення договору, зміні та розірванні договору тощо.
Також необхідно враховувати, що принцип свободи договору в деяких аспектах може обмежуватись. Так договори повинні укладатись із урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, законодавства про захист прав споживачів. Деяким обмеженням свобода договору підлягає й у випадку публічних договорів, у сфері захисту економічної конкуренції тощо.
Зокрема, свобода договору обмежується у випадках, коли: 1) укладення договору є обов’язковим для однієї зі сторін; 2) певним суб’єктам заборонено законом укладення окремих видів договорів; 3) якась зі сторін обмежена або позбавлена можливості брати участь у формуванні умов договору; 4) законом встановлені певні приписи щодо умов договору; 5) вимагається відповідність договору типовим умовам договорів певних видів; 6) законом передбачається механізм укладення договору з попереднім узгодженням його умов, або отриманням дозволу на це, або з виконанням певних дій, які передують укладенню договору тощо.
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Цей принцип є продовженням положення ст. 42 Конституції України. Фізичні та юридичні особи є вільними у виборі підприємницької діяльності. Не допускається втручання органів влади у підприємницьку діяльність.
При цьому, керуючись інтересами публічними, держава за певних умов може регламентувати певні відносини. Наприклад, може запроваджуватись ліцензування певних видів господарської діяльності, встановлюватись в яких організаційно-правових формах може здійснюватись та чи інша підприємницька діяльність тощо. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
5) судовий захист цивільного права та інтересу.
У разі порушення цивільного права чи інтересу, а також у разі його невизнання, оспорювання чи створення перешкод щодо їх здійснення особа має гарантовану можливість захистити їх у судовому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
6) справедливість, добросовісність і розумність.
Цей принцип означає, що регулювання та охорона цивільних правовідносин мають відбуватися справедливо, добросовісно та розумно. Цей принцип спрямований на утвердження принципу верховенства права. При цьому, цивільне законодавство встановлює низку вимог, спрямованих до учасників цивільних відносин, які повинні діяти справедливо, добросовісно та розумно.
В науковій літературі зазначають, що вищенаведений перелік принципів не слід розуміти обмежено, даний перелік може бути доповнений. Зокрема, в доктрині йдеться про доцільність визнання принципами цивільного права принципу дозвільної спрямованості цивільно-правового регулювання і принципу рівності правового режиму для всіх суб’єктів цивільного права. Крім того, деякі з перерахованих принципів можуть бути розширені (зокрема, принцип свободи договору може бути поширений на усі цивільно-правові правочини загалом).
Принципи цивільного права перебувають у взаємозв’язку із загально–правовими принципами (законності, пріоритету права тощо), який передбачає врахування галузевих принципів до відповідних конкретних правовідносин у відповідності з вимогами загальноправових принципів. Серед принципів цивільного права, які прямо не передбачені ЦК, виділяють принципи дозвільної спрямованості цивільно-правового регулювання, рівності правового режиму для суб’єктів цивільного права, пропорційності (співрозмірності) між обмеженнями та цілями цивільних прав тощо.
Принципи цивільного права
С.С. Алексєєв під принципами цивільного права розуміє відправні (основні) положення цивільно-правового регулювання суспільних відносин, які характеризуються найвищим рівнем імперативності і загальною значущістю, притаманні змісту цивільного права загалом або окремій групі цивільних правовідносин в межах відповідної підгалузі чи інституту, спрямовують розвиток і функціонування всієї правової системи (С. С. Алексєєв).
Відповідно до традиційної в теорії цивільного права точки зору під загальними принципами цивільного права слід розуміти основні засади цивільно-правового регулювання суспільних відносин, притаманні змісту цивільного права загалом. Загальні принципи цивільного права пронизують все цивільне законодавство, відображаючи його найбільш суттєві ознаки.
Значення цивільно-правових принципів полягає в тому, що вони:
1) відображають сутність та основні галузеві особливості цивільного права як галузі права та особливості цивільно-правового регулювання, тобто зміст кожної цивільно-правової норми має бути пронизаний принципом цивільного права;
2) враховуються при укладенні непоіменованих договорів (тобто, договорів, які не передбачені цивільним законодавством) (ч. 1 ст. 6 ЦК: сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства);
3) враховуються при застосуванні аналогії права (ч. 2 ст. 8 ЦК: у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права);
4) враховуються при захисті охоронюваного законом інтересу (ч.2 ст. 15 ЦК: кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства ).
Цивільний кодекс України у ст. 3 до загальних засад цивільного законодавства відносить (деякі вчені називають ці принципи галузевими, при цьому зазначаючи, що загальноправові принципи містяться в Конституції України):
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.
Відповідно до цього принципу ніхто не має права втручатися в особисте та сімейне життя фізичної особи без її згоди, окрім випадків, які прямо передбачені Конституцією України, органи державної влади і місцевого самоврядування не повинні втручатися у приватне життя особи, визначати його місце у суспільстві, диктувати характер поведінки тощо.
Наприклад, згідно з ст. 31 Конституції України: Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
А відповідно до ст. 32 Конституції України: Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
А ч. 2 ст. 303 ЦК встановлює: ознайомлення з особистими паперами, їх використання, зокрема шляхом опублікування, допускаються лише за згодою фізичної особи, якій вони належать.
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Цей принцип забезпечує особі гарантію її економічної незалежності та майнової відокремленості від інших учасників цивільних правовідносин. Держава надає рівну правову охорону власності незалежно від її форм та видів. Підстави і порядок позбавлення права власності регламентовані законом (конфіскація, реквізиція, вилучення земельних ділянок для суспільних потреб та ін.). Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 41 Конститутції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
3) свобода договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому, необхідно розуміти, що цим свобода договору не обмежується. Науковці також зазначають, що сторони є вільними у визначенні способів забезпечення виконання зобов’язань, форм цивільної відповідальності за порушення умов договору, форми та способів укладення договору, зміні та розірванні договору тощо.
Також необхідно враховувати, що принцип свободи договору в деяких аспектах може обмежуватись. Так договори повинні укладатись із урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, законодавства про захист прав споживачів. Деяким обмеженням свобода договору підлягає й у випадку публічних договорів, у сфері захисту економічної конкуренції тощо.
Зокрема, свобода договору обмежується у випадках, коли: 1) укладення договору є обов’язковим для однієї зі сторін; 2) певним суб’єктам заборонено законом укладення окремих видів договорів; 3) якась зі сторін обмежена або позбавлена можливості брати участь у формуванні умов договору; 4) законом встановлені певні приписи щодо умов договору; 5) вимагається відповідність договору типовим умовам договорів певних видів; 6) законом передбачається механізм укладення договору з попереднім узгодженням його умов, або отриманням дозволу на це, або з виконанням певних дій, які передують укладенню договору тощо.
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Цей принцип є продовженням положення ст. 42 Конституції України. Фізичні та юридичні особи є вільними у виборі підприємницької діяльності. Не допускається втручання органів влади у підприємницьку діяльність.
При цьому, керуючись інтересами публічними, держава за певних умов може регламентувати певні відносини. Наприклад, може запроваджуватись ліцензування певних видів господарської діяльності, встановлюватись в яких організаційно-правових формах може здійснюватись та чи інша підприємницька діяльність тощо. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
5) судовий захист цивільного права та інтересу.
У разі порушення цивільного права чи інтересу, а також у разі його невизнання, оспорювання чи створення перешкод щодо їх здійснення особа має гарантовану можливість захистити їх у судовому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
6) справедливість, добросовісність і розумність.
Цей принцип означає, що регулювання та охорона цивільних правовідносин мають відбуватися справедливо, добросовісно та розумно. Цей принцип спрямований на утвердження принципу верховенства права. При цьому, цивільне законодавство встановлює низку вимог, спрямованих до учасників цивільних відносин, які повинні діяти справедливо, добросовісно та розумно.
В науковій літературі зазначають, що вищенаведений перелік принципів не слід розуміти обмежено, даний перелік може бути доповнений. Зокрема, в доктрині йдеться про доцільність визнання принципами цивільного права принципу дозвільної спрямованості цивільно-правового регулювання і принципу рівності правового режиму для всіх суб’єктів цивільного права. Крім того, деякі з перерахованих принципів можуть бути розширені (зокрема, принцип свободи договору може бути поширений на усі цивільно-правові правочини загалом).
Принципи цивільного права перебувають у взаємозв’язку із загально–правовими принципами (законності, пріоритету права тощо), який передбачає врахування галузевих принципів до відповідних конкретних правовідносин у відповідності з вимогами загальноправових принципів. Серед принципів цивільного права, які прямо не передбачені ЦК, виділяють принципи дозвільної спрямованості цивільно-правового регулювання, рівності правового режиму для суб’єктів цивільного права, пропорційності (співрозмірності) між обмеженнями та цілями цивільних прав тощо.
Поділитися посиланням: